ЗОЗУЛЯ

На війні афганській так бомбило-
Штабелями воїни лежать.
Та, нажаль, не станеться вже диво,
Мами гірко плачуть, чайками ячать.
Стеляться тумани над водою,
Впала вже роса на береги.
Виглядала мати свого сина,
Все вдивляласьу курні шляхи.
Синку рідний, мій ти прехороший,
Я ж тебе чекатиму завжди.
Не забудь стежиночки до хати,
Синку рідний, де ж ти є, прийди.
Повертайся сину, в дім батьківський,
До родини й неньки й неньки повертай.
Якщо дуже тобі буде важко,
Не забудь за неньку й рідний край.
А зозуля близько так кувала,
Жалісно вона кує й кує.
Та матуся нічого не знала,
Де синок загинув і коли.
Мама довго так чекала сина,
Слізьми омивала береги.
Знов зозуля жалісно кувала,
Синку рідний, озовись, прийди!

Галина Полищук (Ярмульская)