Нехай час малює колії, а поезія живе.

І знову чайки над нами кричали,
І несли почуття крізь квітучі сади.
Поки ми цілу вічність з тобою мовчали,
Серце обрало режим "назавжди."

***
І чекала мене весна на порозі,
Кришталева моя весна.
Я не любила. Любить невзмозі.
Я кохала. Його. Сама.

***
І серце вже не горить, а тліє.
І знову падаю у снах.
Нехай мільйон жінок про тебе мріє,
Та ти для мене - як перша весна.
***
І знову очі твої мене роз'їдають,
Знову просять тебе пощадити.
Люди кажуть, що так у житті не кохають,
книги брешуть, а нам що робити?

***
І борися з собою, тільки не плач,
Бо сльози - то слабкість душевна.
Не послухаєш - прийде наранок палач -
Не врятують ніякі маневри.

***
І рятують мене твої руки,
Тихо й жалісно обіймають.
Не кидай мене - це як мука.
Я без тебе по трохи згораю.

***
І ніколи ти про щастя не мовчи.
Не переживай, наврочиш або ні.
Якщо душа живе й співа - кричи.
І пам'ятай: щасливі - на коні.

***
І в час нападу меланхолії
Згадуй вулицю рідну й родину.
Нехай час малює нам колії,
Та без радості швидше гинуть.

***
І хто сказав, що я не встою?
Я дівчина, та не хибка.
Ображай - це стара історія,
Але я тепер для неї нова.

***
І від болю ніколи я не тікала,
Від образ, від примхів і злості.
Я любила погане й свого не ховала,
а "мне перемывали кости".


2015 г.