Григорій Борзенко Як чумаки корчмаря проучили П’єса

Григорій Борзенко
Як чумаки корчмаря проучили
П’єса
Перш ніж читати сценарій, щиро раджу Вам послухати аудіо версію цієї казки. Там ви почуєте не лише музику, звукові ефекти і оповідь диктора, яка буде звучати у звуковому супроводі до спектаклю. Там ви з вуст досвідченого актора, який зробив начитку книги, почуєте не лише як звучать самі діалоги, а і їх інтонацію, емоції і все інше. Не полінуйтеся прослухати аудіоверсію казки: це значно полегшить вашу роботу над п’єсою! АУДІО версія казки:
Фейсбук: https://www.facebook.com/773997862805138/videos/2276298155985217/?v=2276298155985217
Ютуб: https://www.youtube.com/watch?v=xxQ7tDkV-nw&feature=youtu.be
Декорації на сцені: Усі декорації розміщаються на задньому плані, впритул до «задника» сцени. Декорації являють собою фанерні щити які складаються, (а краще: будуть три банера, які будуть закріплюватися на трьох конструкціях «фотозони») з зображенням «краєвидів», на фоні яких відбувається дійство.
По центру: декорація у вигляді картини-пейзажу з видом корчми (хати).
Зліва: декорація у вигляді картини-пейзажу, на якому зображено сільську дорогу, яка спускається в долину, а в долині річка, а через річку дерев’яний місток.
Справа: декорація у вигляді картини-пейзажу з видом Комори.
У проміжках між декораціями будуть стояти два плетених тина, на палях якого навішені доверху дном глечики.
Варіант декорацій 2:
По центру буде стояти силует Корчми/Хатини, вирізаний по контуру. Бажано зробити так, щоб двері у корчмі відчинялися. З них буде виходити корчмар.
Перед Корчмою: плетений тин, на палях якого навішені доверху дном глечики. (Це буду надавати і стереоефект 3Д зображення, і візуально «оживить» декорацію корчми. Як, наприклад, у діарамах і панорамах).
Перед корчмою стоїть дерев’яний стіл з двома стільцями.
Дійові особи:
1. Данило (чумак). Позитивний герой. Бажано кремезний актор. У простому українському вбранні.
2. Корчмар. Негативний герой. Бажано низенький лисенький (як у казці).
3. Селянин. Позитивний герой. Худорлявий, у бідному вбранні.
3. Пристав. Негативний герой. Пузатий. У мундирі і кашкеті пристава.
Селянина і Пристава може грати один і той же актор. (Селянином повинен бути актор худої статури, а для ролі Пристава йому потрібно підкладати подушку на живіт, щоб імітувати велике пузо).

Звучить українська народна музика, на фоні якої чутно кукурікання півнів.
На сцені спочатку нікого немає. Чутно голос диктора, який читає допоміжний текст:
ДИКТОР: «Давно це було. Ще в ті часи, коли чумааки по сіль на Сиваш їздили. Скриплять вози, сопуть воли – курява над шляхом. Попоїздили чумаки - аж чуби змокли. Зате ж он скільки солі доставили! Буде селу, вистачить і місту, свіжа копійка буде. Дехто з чумаків почав спродуватися ще в дорозі, гостинці купувати. Он яку гарну хустку чумак Данило дружині купив - очей не одірвеш! Барвиста, широка - і все по ній чудові квіточки-візерунки розсипані. А Семен доньці намисто придбав, синочкові - дерев'яного коника-гойдалку. Їдуть чумаки та й їдуть. Мріють, як дома їх стрічатимуть. Дорога вибралася на пагорб. І бачать подорожани з того пагорба долину. А в долині та ще й при дорозі корчму. Перед корчмою тою майдан чималенький - хоч воли паси! Над рікою верби кучерявляться, у воді коси миють. А на схилах пагорба розкинулось село. Зраділи чумаки: буде де перепочити після далекої дороги, запилені сорочки випрати... Розпрягли волів, пригостили сіном, а самі в річці довго просиділи, насолоджуючись прохолодою. Увечері в корчму пора.»
На сцену неквапливо виходять чумак Данило. На ходу витирається рушником, обсмикує на собі сорочку, яку надів, як з річки вийшов. (Може вийти з голим торсом, і одітися після того, як обтерся рушником. Оскільки це буде робитися на ходу, то це придасть динамізму подіям). Кидає рушник на спинку стільця (або кладе поруч на край столу, якщо в реквізиті будуть задіяні не стільці зі спинками, а табуретки), сідає до столу.
ДАНИЛО: Гей, корчмарю! Де ти ходиш, бісова душа! Ми з дороги, зголодніли! З вчорашнього дня нічого не їли! Я мрію добре попоїсти та ще смачніше на сіні поспати. Довгий шлях втомив нас.
Відчиняються двері корчми, виходить корчмар (або він виходить із-за декорації з видом корчми, якщо двері не будуть відчинятися), з мискою і ложкою, (через лікоть звисає рушник), поспіхом ставить їх перед чумаком.
КОРЧМАР (улесливим голосом): Сідайте до столу, любі гості, тут завжди подорожньому люду щиро раді. Бачу, не порожніми ви приїхали, он стільки лантухів на ваших возах! Мабуть, чимало добра везете. Так?
Чумак потягнувся за ложкою, підніс її до рота, але побачивши, що корчмар не йде, перекладаючи рушник з одного ліктя на інший, чекаючи відповіді, Данило опустив ложку назад у миску.
ДАНИЛО: А тобі яке діло до того, що у наших лантухах знаходиться? Ти краще принеси мерщій прохолодного квасу, хочеться спрагу вгамувати.
КОРЧМАР: Так, хвилинку, я зараз. Почекайте!
Поки чумаки їв, повернувся корчмар, поставив перед ним дерев’яну кружку, наливає в нього з горщика квас та улесливо примовляє:
КОРЧМАР: Поласуйте, любі друзі, моїм квасом. Прохолодний, різкий, такий, що навіть хмелить! Такий він гарний. Пийте, їжте, та відпочивайте перед далекою дорогою. Вам потрібно свій крам довезти до домівки. Он скільки добра у вас на возах. Бачу, там не лише мішки з сіллю, а і лантухи чималенькі. Гостинці, напевно, гарні з Сиваша додому везете.
ДАНИЛО (стукаючи ложкою по столу): Та дався тобі наш крам! Тобі-то до них яке діло?! Принеси краще хліба! Як можна без хліба страву їсти?!
Корчмар побіг за хлібом, а Данило, наливаючи квас, похитав головою:
ДАНИЛО (розмовляючи сам з собою): Щось не подобається мені цей корчмар. Слова його улесливі, і оченята недобрі - бігають хитро, блищать підозріло.
І пригубив квас, незважаючи на корчмаря, який приніс нарізаний хліб, поклав на стіл, та й зник у корчмі.
Рухи чумака стали все більш кволими, сонними, він почав потягуватися, позіхати. Врешті положив руки на стіл, а на них голову, та так і заснув, сидячі за столом.
(Якщо є змога на сцені вимкнути світло, то це можна зробити на короткий час, імітуючи те, що минула ніч).
Звучить музика, чутно кукурікання ранкових півнів.
ДИКТОР: «Похмеліли чумаки, вже й голови дехто на стіл поклав. Похмеліли та поснули. Вранці півні чумаків розбудили. А голівоньки болять...»
Чумак піднімає голову, потягується після сну, розгублено озирається по сторонам.
ДАНИЛО: Ось тобі на! Так звечора мріяв на сіні поспати та відпочити, і тут таке трапилося… (Потягуєтться): Скільки квасу та інших напоїв не пив, а такого зі мною ще не було - за столом заснути! (Хитаючи головою): Здається мені, то клятий корчмар щось підсипав у квас. Єй бо! Так би мене не зморило...
Вийшов чумак із-за столу, присідає, руками оберти робить, немовби ранкову зарядку виконує. розминаючи ноги, іде до краю сцени (бокової правої куліси).
ДАНИЛО: Погляну, чи воли сіно поїли, чи сіль наша ціленька на возах лежить. А то, може, ненароко…
Данило різко зупинився, неначе вкопаний, витріщивши очі, з подивом дивлячись перед собою. (Треба зробити ілюзію глядачеві, що вози стоять поруч, прямісінько за боковими шторами сцени).
ДАНИЛО: Оце тобі на! Вози наші геть порожні!
Він кинувся за штору, імітуючи шум, згодом повільно повертається назад на сцену, шокований побаченим.
ДАНИЛО: Та що ж це коїться?! Немає ні мішків з сіллю, ні гостинців, що ми діточкам та дружинам везли. Немає а ні барвистої хустини, яку я дружні купив, а ні коника-гойдалки, яким Семен маленького сина хотів потішити, а ні намиста для його донечки…
Аж ось і сам корчмар на ґанок вийшов, потягується - удає, що очі заспані протирає.
КОРЧМАР (плескаючи у долоні): Он лишенько! Оце так лихо! Який же це негідник так позбиткувався?
І так сердешний заспівчував, ходячі взад - вперед мимо Данила, що начебто не чумаків, а його пограбували.
Аж тут на подвір'я селянин зайшов. Перед корчмарем солом'яного бриля ізняв, мне в руках. Видно, хвилюється.
СЕЛЯНИН: То може ж вже сьогодні, пане, борг оплатите? Скільки можна? Діточок годувати нічим.
КОРЧМАР (гнівається): Йди геть! Не до тебе зараз: бач он, яке в людей горе.
Пом'яв бідака селянин капелюха, та і поплентався ні з чим.
А Данило ходить (перед боковою завісою сцени), немов вози зборку оглядає, та під вози (нагинаючись) зазирає.
ДАНИЛО (уважно придивляючись собі під ноги): Погляньте, люди добрі! Ось куди сіль щезла!
І показав пальцем на підлогу.
ДАНИЛО: Оце так так! Погляньте, друзі, ось на цю білу цівку, що снує до корчмаревої комори. Мабуть, один з мішків трішки надірвався, і з маленького отвору просипалася доріжка солі прямо до комори! А вночі, у пітьмі злодій цього і не помітив!
Опустивши голову, немовби слідкуючи поглядом куди веде доріжка із просипаної солі, чумак дійшов до дверей комори. А на тій коморі - здоровенний замок. З півпуда буде.
ДАНИЛО (гнівно, піднімаючи голову, та спрямувавши погляд на корчмаря): А ходи-но сюди, песиголовцю!
Той зіщулився, затрясся, ступнув назад:
КОРЧМАР (задкуючи): Та я… Та ми... Та це помилка... Я нічого...
ДАНИЛО: (посунувши на корчмаря): Ану одчиняй комору!
КОРЧМАР (розгублено озираючись, ледве не заверещав): Людоньки добрі! Грабують, рятуйте! Пане пристав!
І корчмар замахав руками у бік чоловіка, що вийшов якраз на ґанок сусідньої з корчмою хати. (Виходячи із-за бокової завіси сцени). Той хутенько заспішив на поклик, на ходу одягаючи мундира з позолоченими ґудзиками, лаштуючи при боці шаблю (або пістоля).
ПРИСТАВ (поважним голосом, розмовляючи російською мовою): Что случілось?! Чем могу бьггь полєзєн?
КОРЧМАР (улесливо, скоромовкою): Пане пристав, чумаки хочуть обікрасти комору. Захистіть, прошу пана!
ДАНИЛО (заперечливо хитаючи головою): Е, ні. Це нас пограбували. Ось дивіться... Ще вчора в вечорі на возах були гори мішків з сіллю, а зараз вони порожні.
Данило показав рукою на місце, де за боковими шторами немовби стояли вози. Пристав повагом пройшовся краєм сцени, уважно дивлячись туди, куди показував Данило, вдаючи, що оглядає порожні вози.
ПРИСТАВ: Т-так-с, імєем наліцо факт кражі. Так і запішем...
ДАНИЛО: Та тут і писати-то нічого, пане пристав. Ось погляньте, куди доріжка веде!
І показав донизу пальцем, на уявну соляну цівку, що зміїлася до комори. (Насправді соляну доріжку можна і не посипати: зі сцени її все рівно може бути непомітно).
ПРИСТАВ: Согласну уставу я проведу тщатсльноє расследованіє і через недельку сообщу результат.
ДАНИЛО: Та яке там у біса расследованіє, пане пристав! Хіба ж не видно, хто злодій?
ПРИСТАВ: Молчать! Не смєть давать указанія!
І пристав пішов геть.
ДАНИЛО (навздогін приставу): Е-е, пане пристав. Та, я бачу, що ви з корчмарем заодно.
ПРИСТАВ (гнівно): Не смєть! Оскорбляєтє недовєріем!
Пристав пішов. Данило з розпачем подивився йому вслід. Хотів було наздогнати, та зупинився.
ДАНИЛО (з розпачем, чухаючи потилицю): Бачу, що проти такого пристава тут нічого не можна вдіяти. То що, додому доведеться їхати?
ДАНИЛО (мовчки поміркувавши мить, скрушно хитаючи головою): Як це: порожнем додому? Всім селом нас відряджали, всім селом і стрічатимуть. А ми...
ДАНИЛО (немов проснувся від сну, більш бадьоро): Ні. Повернемо назад. Хоч і ще раз попотіємо, та ж не стидко буде назад повертатися.
І чумак бадьоро попрямував за куліси, немов би до возів.
Звучить українська народна музика.
ДИКТОР: «І чумаки повернули волів у напрямі далекого Сиваша. Пройшло три тижні...»
Музика поволі затихає.
На сцену повільно виходять ченець, стає перед ганком корчми, смиренно голову схиливши. Чорна одіж на ньому до п'ят, на голові – капюшон, на очі насунутий.
ДАНИЛО (голосно, гукаючи корчмаря): Гей-но, чоловіче добрий!
Вийшов корчмар, протираючи рушником кухоль.
ДАНИЛО (смиренно): Нагодуй, добра людино, божих людей - кілька днів риски в роті не мали...
КОРЧМАР (роздратовано, відмахуючись рушником): Геть звідси! В цьому домі не подають...
ДАНИЛО (впевненим голосом, направляючись до столу): А в тебе, бісова душа, милості не просять! Я розрахуюсь за їжу.
ДАНИЛО (сідаючи до столу): Допомогти божим людям - святе діло. Негоже відмовляти страждущим в кусені хліба, ой негоже! Недобра це прикмета...
Що поробиш? Приніс корчмар їжу, на стіл поставив.
Аж тут на поріг став селянин. Той, що при чумаках колись борг просив віддати. Став, нерішуче солом'яного бриля мне:
СЕЛЯНИН: Діти з голоду пухнуть, корчмарю. Побійся Бога - поверни борг! Бачать люди, що я усім допомагаю у селі: і в полі за когось можу роботу зробити, і по господарству допомогти, відремонтувати щось, збудувати. Всі бачать, що я завжди добросовісно виконую свою роботу, всі дякують мені за це і поважають, завжди вчасно розраховуються, якщо навіть на той час у них не було грошей і я допоміг багатьом у борг. Лише ти, корчмарю, завжди дуриш мне, без кінця щось нове вигадуєш, аби тільки борг не віддавати.
КОРЧМАР: Геть звідсіля! Не бачиш - ченців обслуговую. А нагодувати божу людину святе діло.
Тяжко-важко зітхнув селянин і повернувся іти.
ДАНИЛО (гукаючи селянину навздогін): Зачекай! Іди до нас та сідай поруч. – (І до корчмаря:) - Мерщій принеси бідному попоїсти!
І кинув корчмареві срібняка. Корчмар упав на коліна, почав повзати за монетою, що котилася по долівці, гепнувся лисиною об ніжку стола (тин, або іншу декорацію), але монету наздогнав.
Корчмар пішов за стравою для селянина.
ДАНИЛО (кладучи руку на плече селянинові): Не журися, чоловіче. Провчать незабаром твого кривдника. Поки його нема, слухай, що я тобі скажу.
Говорячи це, чернець краєм ока спостерігав за поведінкою корчмаря. Звичайно, говорив так, щоб корчмар, звісно, чув. І коли побачив, що корчмар ловить вухом розмову, сховавшись за одвірком, продовжив:
ДАНИЛО (по-змовницькі озираючись по сторонах, щоб його ніхто не підслухав, немов би приглушеним тоном змовника, але голосно): Обігнали ми дорогою чумаків, що якраз відпочивали. А з тими чумаками – солдати, та знатний пан з волості. Вони й нам розказували, як поскаржились у волості на корчмаря: грабує чесних людей. А з корчмарем-злодієм і пристав заодно. Там обурились на таке беззаконня, то ж і послали солдатів, аби заарештувати кривдників і супроводити їх у в'язницю у волость. Тож незабаром вони будуть тут. Глянь: а он уже й вони!
Чернець показав рукою удалечінь.
Корчмар розгублено виглянув із-за одвірка, ледь не знепритомнів від побаченого. Підігнулися ноги в колінах у корчмаря, кинувся він до порога, перечепився через нього і розтягнувся перед самісіньким столом, за яки сиділи ченець і селянин. Хутко підхопився і притьма на подвір'я. Та до пристава!
КОРЧМАР (бігаючи по сцені «на напівзігнутих» - це придасть кумедності дійству, - не знаючи, що йому робити): Пане пристав! Пане пристав! Лихо... Завантажуйте мерщій на воза своє добро! Тікати треба! Он з волості їдуть солдати, нас з вами будуть заарештовувати. Я також свій крам вантажити буду. Запрягайте мерщій воза! Тікаймо!
Корчмар забіг у корчму, прожогом вискочив з дверей, тримаючи у руках якийсь клунок (або збрую для коней), але, коли пробігав мимо столу, його схопив за комір Данило.
ДАНИЛО: Е ні, бісова душе! Я тобі срібного давв, а де їжа?
КОРЧМАР: Одчепіться! Не я вже тут господар!
І хотів побігти далі. Але дарма «рвонувся»: рука кремезного ченця міцно тримала його за комір:
ДАНИЛО: Як це не хазяїн? А хто ж тут господар?
Корчмар сіпається, але вирватися не може. (Цей момент можна обіграти смішно, щоб розсмішити дітлахів у глядацькій залі). Відчуває корчмар, що не відпустить його кремезний чернець:
КОРЧМАР (показуючи пальцем на селянина): Ось він тут тепер господар!
І рвонувся, аби тікати. Але чернець корчмаря не відпускає:
ДАНИЛО: Е, ні, не гоже так! Треба все по закону. Пиши розписку, що переписуєш свою корчму і своє господарство на цього селянина. І в кінці став свій підпис!
Данило дістав папір, перо, положив це на столі перед корчмарем. Корчмар поспіхом переписав своє господарство селянинові і хутко зник за боковою (лівою!) завісою сцени.
Селянин підхопився на ноги і ледь не затанцював від радощів:
СЕЛЯНИН: Дякую вам! Піду своїх діточок і дружину порадую неймовірною звісткою! (Зробивши крок розвернувся до ченця). А ви пригощайтеся! Пийте і їжте все, що ваша душа бажає. Адже це ваша заслуга, що все так склалося.
І, розмахуючи підписаним папірцем, прожогом кинувся зі сцени. (За кулісним йому потрібно швиденько переодягнутися у мундир і кашкет пристава).
Звучить музика.
ДИКТОР: «А гурт па дорозі невблаганно наближався. Тремтячими руками корчмар запріг у воза коня, ударив по боках батогом. Віз не покотився, а полетів у напрямку мосту. І пристав за ним! Стрепенулося село, до корчми посунуло. І стало свідком такого дива. Вози корчмаря і пристава на повній швидкості одночасно влетіли на вузький місток, зіштовхнулися і попадали з мосту у воду. Коні, порвавши упряж, налякано побігли у степ. А пристав з корчмарем жаб лякають криком. Вилізли з річки. Вода з них тече. Сміється село: вперше пристава у білизні побачило! Тут і чумаки під'їхали, і собі сміються, вуса погладжуючи. А де ж солдати, які за корчмарем і приставом послані? Нема! Сміються і собі ченці. І коли вони скинули одіж, люди ще дужче засміялись. Та ж не ченці то, а чумаки - Семен і Данило. Очухався пристав, мова повернулась:»
Поки звучить оповідь диктора, чумак на сцені повинен продовжувати грати свою роль. Спочатку він піднявся із-за столу, потім приклав долоню до очей, немов «із-під руки» намагається зазирнути удалечінь, потім (коли диктор говорить про те, що вози на місточку зіштовхнулися і упали у воду), чумак аж присідає на сцені, немов би спостерігає за сценою падіння і хвилюються від побаченого, потім сміється з «потопельників», глузливо тикає на них пальцем, потім скидає з себе одяг ченця, (коли звучать слова диктора: «І коли вони скинули з себе одіж»), потім підходить ближче до краю бокової завіси, із-за якої виходять мокрі (потрібно їх облити водою за мить до цього, хоча, можна і без води) корчмар і пристав.
ПРИСТАВ (в розпачі): Обман! Жаловаться буду!
ДАНИЛО (громовим суровим голосом): Щодо обману, то згоден. Ми з вами вчинили так, як і ви з нами. А щодо «жаловаться»...
Данило ступнув за бокову кулісу. В цей час звучить голос диктора.
ДИКТОР: «Данило підійшов до берега: якраз хвилею приставову скриню прибило. Ударившись об берег, вона розкрилася, і на піску село з чумаками побачило парадні мундири пристава, інші речі, які люди пізнали, бо ж їхні - у них вкрадені. І Данило підняв з землі хустку з барвистими квітамн-візерункамн. Ту, що жінці віз. "
При цих словах диктора із-за куліс виходить ДАНИЛО з хустиною в руках і помахав нею перед очима пристава.
ДАНИЛО (докірливо хитаючи головою): То значить, Ваше благородіє, кажете «не смєть!»? А може карже скажете, як хустина, яку я своїй дружині у подарунок віз, опинилася у вашій скрині?
Данило знову ступнув за кулісу, нагнувся і знову повернувся на сцену, з намистом у руках.
ДАНИЛО: Так кажете, ваше благородіє – «оскорбляєтє нєдовсрієм?» Можливо, заодно розкажете, як у цій же вашій скрині опинилося намисто, яке мій твориш чумак Семен своїй донечці у якості гостинця хотів додому привезти?
При цих словах Данило поколихав на пальці перед очима пристава вкрадене намисто, те, яким його товариш донечку хотів обрадувати.
Похилили злодії голови від сорому.
ДАНИЛО: Не гоже тому зі злодіями боротися, хто сам злодій. Шукай собі, приставе, іншу службу. І ти, корчмарю, якщо вже від корчми відмовився, тож і не намагайся відбирати її знову у селянина. Досить людей дурити. А візьметеся за старе - гляньте, скільки нас: буде кому у волості про ваші ганебні вчинки розповісти. Наступного разу солдати за вами можуть насправді приїхати. Тож, ставимо крапку і цій справі, і вип’ємо в честь цього по кухлю квасу, адже нам новий господар корчми дозволив пригощатися.
Данило підійшов до столу, почав наливати у кружку квас, піднімати кухля догори, немовби пив і проголошував тост.
В цей час звучить українська народна музика і чутно голос диктора.
ДИКТОР: «...З того часу чумаки не раз по сіль їздили. Не раз ночували у тій корчмі. Зустрічали вони там і колишнього пристава з корчмарем - теж підрядилися сіль возити. Але якщо Семен та Данило з друзями, хильнувши на ніч добру чарку, спокійно лягали спати, знаючи, що тепер ніхто нічого не поцупить, то колишні злодії цілісіньку ніч сиділи на возах і стерегли своє добро».
Костюми:
- Одіж чумака (для Данила)
- Одіж ченця (накидка з капюшоном) для Данила
- Мундир (і кашкет) для Пристава
- Проста одіж (для Корчмаря)

Атрибути:
- Миски – 2 шт.
- Ложки деревні – 2
- Глечик – 3
- Кухлі старинні (бажано глиняні) – 1
- Пістоль старинний для Пристава – 1 (вже є в наявності)
- Перо гуски, лист паперу – по 1
- Рушник білий – 2 (різні!)
- Платок з візерунками – 1
- Намисто – 1
- Монета (діаметром побільше!) – 1
- Ємкість з водою, якою можна облити в кінці Пристава і Корчмаря – 1
- Звуковий пристрій для трансляції голосу Диктора – 1

ДЕКОРАЦІЇ:
- стіл (складається) – 1
- стільці (складаються) – 2
- тин (довжиною 1,5 метра, вистою 1 м.) – 2
- розбірні конструкції для фото зони – 3
- банери з видами трьох пейзажів (корчма, комора, річка з містком) - 3