Григорій Борзенко Кіносценарії Серіал «Чиста планета»

Григорій Борзенко Кіносценарії Серіал «Чиста планета»

Неоціненний скарб
З циклу «Чиста планета»
(Соціальній екологічний проект)
Театр ДВОХ акторів
Автор сценарію – Григорій Борзенко
У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ:
ОЛЕНА -
БОРЯ -

НАТ. Ліс
Камера «пливе» серед стовбурів дерев, показуючи красу лісу.
Можна зняти дроном: спочатку ліс видно з висоти, потім дрон опускається вниз, і ми бачимо, і сам ліс, і двох підлітків, що йдуть лісом.
Крупним планом зосереджені обличчя дітей (Олени та Борі): вони виглядають під деревами гриби.
Звучить лірична музика.
Олена зупинилася, поставила кошик на землю, обвела неквапливим поглядом усе довкола і навмисне солодко потяглася, розставивши убік руки
ОЛЕНА (з захопленням у голосі): Яка краса довкола! Ліпота!
БОРЯ: Так, це точно! Яке чисте та свіже повітря! Дихаєш і не надихаєшся! І тиша довкола яка! Дзвінка! Ось це точно можна назвати «єднання з природою»!
ОЛЕНА: Ось саме за це я люблю ліс! Мені навіть не стільки цікаво самі гриби зібрати, скільки поринути у це блаженство! Так, у лісі справді відчуваєш якусь чарівність.
БОРЯ: Природа класна, ніхто не сперечається. Але я все ж таки більше люблю не, образно кажучи, квіточки нюхати, а саме мати з цього користь. Тобто назбирати грибів, наловити рибу, підстрелити дичину. Здорово, коли повертаєшся з лісу, річки чи полювання не з порожніми руками.
ОЛЕНА: Збирання грибів або, в крайньому випадку, риболовля – це справді єднання з природою. Коли гриби збираєш, або коли рибу ловиш, розчулюєшся краєвидами навколо. Балдієш, коли просто сидиш на березі озера чи річечки. Тиша навколо, лише вода тихо плескається ... Романтика! А ось полювання… Ти мене вибач. Полювання нам звірів – це жахливо!
БОРЯ: Це, напевно, тому ти так кажеш, що в тебе всередині не сидить азарт мисливця. Або добувача, як хочеш це назви. Полювання – це незабутнє враження! Коли вистежуєш звіра, береш його на приціл.
ОЛЕНА: Припини! Припини зараз же! Не хочу чути про полювання!
БОРЯ (зарозуміло): Салабонка ти. Боягузка, мабуть? Пострілів боїшся?
ОЛЕНА (твердо і впевнено): Я не пострілів боюся, а того горя, яке вони приносять звірам та птахам. Всі! Ставимо крапку на цій темі!
БОРЯ (поблажливо): На цей раз ти мене запросила на збирання грибів, наступного разу я тебе запрошу на полювання. Я навчу тебе…
ОЛЕНА (гнівно): Не треба мене вчити! Це я тебе можу навчити… Багато чому…
Олена жбурнула на землю кошик, сіла на землю, притулилася спиною до стовбура дерева, відкинула голову і почала свердлити гнівним поглядом хмари.
Боря розгублено почала піднімати кошик Олени і виправдовуватися,
БОРЯ (розгублено): Ти чого? Я не хотів тобі образити… Я думав, як краще…
ОЛЕНА: Вже й не знаю, як сказати. Як тобі це пояснити… Так, щоб дійшло до тебе, до глибини твоєї душі та серця…
Вона знесилено вдарила себе кулаком по коліна.
ОЛЕНА (задумливо, дивлячись у небо): Музей – це те місце, де точно мають бути будь-які археологічні знахідки, предмети старовини чи інші неживі предмети. Але… Звірі повинні бігати на просторі, впиватись свободою та життям… Птахи мають літати в небі, а не стояти опудало на запорошених полицях музеїв…
БОРЯ (здивовано): Навіщо ти це мені кажеш?
ОЛЕНА: Якщо ти так питаєш, то ти не був у Краєзнавчому музеї сусіднього міста і не бачив його експонатів. Найголовніший експонат, який приголомшує мене, щоразу, коли я туди приходжу, це... Мене шокують не стільки опудало величезних степових орлів... Таких величезних, що я думала, що такі великі тільки в горах Колорадо водяться. Мені не віритись, що в нас, у наших степах, водилися колись такі величезні птахи. Так ось. Вражають не лише ці величезні самець і самка... Біля їхніх ніг знаходиться гніздо, а в ньому багато зовсім крихітних пташенят, їхніх діточок... Зовсім крихітних... І вони теж опудало... Уявляєш?!
Велике обличчя Олени, по її щоці котиться сльоза.
БОРЯ (втішає подругу, торкається/гладить по плечу): Олена… Не плач… Ну, що ти…
ОЛЕНА: Я все розумію, але не можу зрозуміти одне: як піднялася рука у того, хто вбив цих пташенят і зробив з них опудало?! Адже вони могли вирости, народити нових пташенят, зараз би в небі над нашими полями ширяли б ці величні птахи. Але їх уже давно немає… І ніколи більше не буде…
БОРЯ: Не плач, Олено…
ОЛЕНА: Ти знаєш, що означає слово «дрофа»:
БОРЯ (невпевнено): Птах такий є… Здається…
ОЛЕНА: «Здається»… А ти бачив її колись? Знаєш, як вона виглядає?
БОРЯ: Не-а-а…
ОЛЕНА: А це теж був колись наш птах, у наших степах водився. Величезний, схожий на індика, лише дикий та сірого кольору. Мій дідусь теж мисливцем був і хвалився, як він дроф стріляв. Ну? І де вони зараз? Немає їх, і ніколи більше не буде! Ось про що треба думати. А не про те, яке задоволення приносить полювання. Насолода від того, що вбиваєш живу істоту… Господи! Це звучить як блюзнірство!
Олена з болем на обличчі похитала головою. Боря хотів щось сказати, але осікся.
ОЛЕНА: Давай-но ми подивимося колись на ці опудала і зрозуміємо, що по-справжньому цінно! Що справді є безцінним скарбом для нашої землі. Що наші батьки та діди через бажання постріляти, як і ти, не зберегли для нас, і для наших дітей. Ходімо!
Олена різко піднялася, взяла Борю за руку і мало не силою захопила його за собою.
Вигляд (бажано від рівня землі) їм слідом, що швидко йде далеко в лісі.

НАТ. Вхід до будівлі музею.
Обидва підходять до будівлі Краєзнавчого музею. Ступають на поріг, заходять у двері.
Вони заходять у музей, камера «наїжджає» на дощечку, укріплену на стіні будівлі поряд із вхідними дверима, на якій видно напис: «Краєзнавчий музей».

ІНТ. Кімната музею.
Діти підходять до полиці, на якій (під склом) стоять опудало пари (самець і самка) величезних степових орлів, а біля їхніх ніг гніздо з безліччю пташенят.
Чергуються кадри: спочатку вид птахів і дітей збоку, а потім крупні плани і дітей, і очей птахів.
Звучить дуже сумна музика. Оператору потрібно класно зняти та змонтувати цей фрагмент, а звукачу його добре озвучити. Видовище справді торкається душі, і якщо його добре «подати», (тут діалогів не потрібно! Сила цього моменту в мовчанні!), у багатьох глядачів на очі навернуться сльози.
Обов'язково показувати обличчя (очі) Бори, його потрясіння! (Юному акторові треба тут сильно зіграти!)

НАТ. Сквер перед Краєзнавчим музеєм.
Діти виходять із музею, обидва сумні. Ідуть мовчки, опустивши голову. Раптом Боря різко зупиняється.
Боря бере обидві руки Олени до своїх рук, нервово їх стискає, гладить.
БОРЯ (з почуттям у голосі): Знаєш, Олено... Я ходитиму з тобою в ліс по гриби... І на рибалку, напевно, теж... Але я ніколи... Чуєш?! Даю тобі слово честі! Ніколи, більше не займуся полюванням! І не стрілятиму в птахів та звірів. Чесно!
ОЛЕНА (сумно посміхаючись): Я вірю тобі. Ти хороший хлопець.
Весь цей час камера слайдером кружлятиме навколо них обох! Може, навіть продовжує крутитися, вже після того, як слова закінчилися. Чергуються (часто змінюються) кадри: обличчя кожного з них + кадри з камерою, що рухається по колу.
Фінальний кадр: вид від землі (камера стоїть на асфальті): Боря з Оленою, взявшись за руки, рішучим кроком йдуть геть від музею.

ЛОКАЦІЇ:
- В лісі
- Біля музею
- В музеї
ПОГОДА:
- Будь-яка (крім дощу)
РЕКВІЗИТИ:
- Кошик, пакети, гриби

Стенд з опудалами цих птахів дійсно знаходиться у Херсонському краєзнавчому музеї. Цю локацію потрібно відзняти саме у Хересні.





Неймовірний скарб Овідіополя
З циклу «Чиста планета»
Сценарій короткометражки Автор сценарію – Григорій Борзенко

У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ (всі – дитячого/підліткового віку):
- ЗІНА -
- ОЛЯ -
- КАТЯ
+ РОМА –
+ САША –

ІНТ. У шкільному класі
Вигляд шкільного класу, він майже спорожнілий. Лише Оля, Катя, Рома, Саша сидять навкруги однієї з парт, і про щось жваво розмовляють.
В клас заходить Зіна, на ходу знімає куртку, залишає її на одній з парт і поспішає до зібрання.
ЗІНА (весело, бадьоро): Привіт, друзі! Навіщо ви мене погукали? Що там за таємницю таку Рома розшукав? Мабуть, він вас з нею вже ознайомив, і ви зараз хочете всі разом і мені про неї розповісти?
ОЛЯ: Саме так! І не варто відноситися до цього з іронією. Ті ж знаєш, Ромка цікавиться історією, і цей випадок дійсно вартий уваги. Тож,слухай.
РОМА: Все це трапилось давно. Ще в ті часи, коли були вітрильні кораблі та пірати. Саме тоді на всіх наводив страх знаменитий пірат Едвард Тіч. Якого прозвали Чорна Борода.
САША: Його боялися не лице капітани і моряки, а і правителі приморських держав. Адже він нападав не лише на кораблі, а і на прибережні міста. І грабував їх.
КАТЯ: Тож, правителів італійського Риму охопив жах, коли до них дійшли чутки, що кровожерливий пірат полишив звичні йому води Атлантики, і увійшов своєю численною піратською екседрою до Середземного моря.
ЮЛЯ: Для того, щоб пограбувати Вічне Місто! Тож, аби врятувати національні багатства до кращих часів, правителі Риму наказали завантажити весь золотий запас держаної казни в трюм одного с кораблів.
ОЛЯ: Корабель поспіхом направився до острова Сицилія, щоб там десь на безлюдній місцині тимчасово закопати скарби в землю. Але на півдорозі «Панчіта», так називався корабель, зустрів зустрічний вітрильник своїх земляків
КАТЯ: Ті сказали, що ескадра Чорної Бороди стрімко наближається і зараз буде тут. Капітану «Панчіти» нічого не залишалося робити, як поспіхом повернути на схід, і втікати в сторону Чорного моря.
ЮЛЯ: Капітан був упевнений, що піратам і в голову не прийде думка шукати їх саме там. Але ж скарби в будь-якому випадку потрібно було десь сховати. Але де?
РОМА: І саме тут капітан згадав оповідь свого старого товариша, який йому розповідав, що там, на березі Дністровського лиману, існує місто, названо в честь їхнього земляка. Давньоримського поета Овідія. Тож, саме туди, де, як вважав капітан, є частинка його Батьківщини, і спрямував капітан свій корабель.
САША: Щоб ніхто не здогадався, що вони хочуть закопати у Овідіополі скарби, капітан Спінеллі придумав геніальну відмовку. По прибуттю до Овідіополя він сказав місцевій владі і мешканцям, що вони прибули як місіонери.
ОЛЯ: При цьому добавили, що готові не лише нести слово Боже, а хочуть збудувати для місцевих мешканців церкву, храм, капличку, чи ще щось інше. Місцеві, звісно були не проти. І лише раділи тому, що хтось збудує їм у якості подарунку потрібну будівлю.
КАТЯ: Почали везти з округи до місця будівництва деревину та камінь. Але Спінеллі сказав, що вони також чималенько будматеріалів і будівельних сумішей привезли з собою. Тож, моряки почали везти на возах з корабля до будівництва великі ящики та діжки.
ЮЛЯ: Ніхто й не здогадувався, що там всередині знаходяться золото та алмази. Усі думали, що там цемент, пісок та інше. Почали копати глибокі котловани під фундаменти центральної та допоміжних споруд.
РОМА: Саме в один з таких котлованів в одну з темних ночей італійці і сховали свої скарби. А зранку поспіхом почали будувати на цьому місті споруду. Коли згодом місцеві жителі проводжали місіонерів у зворотну дорогу, вони дякували їм за чудовий подарунок. І ніхто і здогадатися не міг, яка дивна таємниця насправді криється за всім цим.
Оператор! Монтажер! Увага! Не забувайте, що весь цей час друзі розповідали все це саме Зіні! Саме на Зіну вони дивляться, коли розповідають цю історію. Оператору неодмінно потрібно зняти і побільше кадрів з Зіною! Яка уважно слухає то одного, то іншого. Зняти потрібно за різних ракурсів і різними планами. Адже буде дуже багато моментів, коли монтажеру потрібно буде розбавляти оповіді дітей, і раз за разом «вкрапляти» в відеоряд при монтажі кадри з Зіною, де вона уважно слухає своїх друзів.
ЗІНА (з захопленням): Ух ти… Яка цікава історія! Аж подих перехоплює! Ви так завзято розповідаєте, неначе хочете запропонувати мені разом з вами відправитися на пошуки цих казкових коштовностей. Але ж… Але ж їх сховали тимчасово. Італійці неодмінно повинні були за пройдешній час повернутися і забрати свої національні скарби.
САША (таємничо посміхаючись, хитаючи головою): Ти не дослухала історію до кінця. Попереду не менш цікаве, ніж те, що ти вже почула! «Панчіта» не провернулася додому! На зворотному шляху лютий ураган розбив її об прибережні скелі грецького узбережжя. Загинули усі, окрім одного матроса.
ОЛЯ: Але і він був на межі життя і смерті. Розуміючи, що таємниця місцезнаходження скарбу може померти разом з ним, він в останні часи свого життя все записав на папері. І передав селянці, яка після корабельної трощі забрала його до себе додому і намагалася врятувати йому життя.
КАТЯ: Та селянка була людиною неосвіченою, не оцінила важливість цих записів. Тому після смерті бідолашного моряка ховала ці папери на горищі своєї хати. Де їх нещодавно і знайшла її теперішня родичка.
ЮЛЯ: А ця юна гречанка, майже наша ровесниця, захоплюється книгами про скарби і піратів нашого земляка. Вона не придумала нічого іншого, і надіслала ці папери йому. Щоб він написав нову книжку про цю історію. Ось цей автор!
І Юля показала Зіні кілька книжок українського автора.
РОМА: Це не просто наш, український, автор. Це – наш земляк! Мало того! Це мій кращий друг! Він довіряє мені секрети своїх книг, показує рідкісні карти, які він знайшов у архівах. І ось тепер мені першому довірив цю неймовірну і таємничу історію!
ЗІНА (захоплено): Так! Історія дійсно неймовірна! Це точно!
САША: І таємнича! Ти хоч розумієш, що про такі неймовірно великі скарби, цілої нації, знаємо лише ми! І наш земляк письменник.
Думаю, та дівчинка, що знайшла записи матроса на горищі і переслала їх поштою письменнику, також, як і її далека прабабця, не здогадалася, настільки важливим є те, що написав матрос.
Всі дивляться на Зіну. Видно, що та ошелешена і хитає готовою.
ЗІНА: Звісно розумію. Саме неймовірне полигає ще й в тому, що і італійці впевнені, що їхні скарби десь загубилася в глибинках земель на острові Сицилія. Нікому і в голову не прийде думка шукати їх у Овідіополі!
ОЛЯ: У тім-то й справа! Адже капітан прийняв рішення спонтанно, не встиг нікого попередити. А потом фактично вся команда загинула. І така важлива таємниця разом з ними! Історія дійсно неймовірна!
КАТЯ: Ти, Зіна, наша найкраща подруга. Ми – одна компанія. Тож ми пропонуємо і тобі разом з нами поїхати до Овідіополя і переглянути там все на місці.
ЗІНА (емоційно): Звісно! Я не проти! Це так цікаво!
ЮЛЯ: І не лише цікаво! А ще й красиво! Ми якось з татком приїздили на один день до цього міста. Тато по своїй роботі приїздив. Але ми і по місту встигли прогулятися, і до берега сходити. Краса - неймовірна!
ЗІНА: Класно! Я щиро рада, що ви запросили мне.
САША (невпевнено): Мене лише непокоїть те, що ми не попередили про це письменника. Адже як не крути, а саме він довірив нам цю таємницю.
Рома подивився на товариша з щирою посмішкою.
РОМА (з подивом): Що ти таке кажеш?! Це саме його ідея, щоб спочатку ми туди поїхали! Він хоче і нас підключити до цих надзвичайних пошуків! Тож, наш план такий! Слухайте мне уважно!
Починає звучати музика, камера повільно рухається, показує дітей. Рома щось азартно заповідає своїм друзям, жестикулює, ті його уважно слухають.

НАТ. На відкритих локація Овідіополя, на самих туристично привабливих місцях цього міста
Продовжує звучати музика, йде довгий відеоряд, де наші юні герої ходять по місту, березі лиману, уважно оглядають все навкруги. Увага! В кінці сценарію я дам перелік туристичних принад міста, в т.ч. і кілька церков і соборів. Зараз немає сенсу детально описувати як діти переходять з однієї локації до іншої. Під час зйомок буде зрозуміло як діти, оглянувши одні принади міста, поспішають до інших. Особливо зосередити потрібно увагу під час зйомок на церковні споруди. Діти не лише милуються їх красотою, а й оглядають місце поруч, невеликі будівлі-добудови і т.д.
Показувати частіше крупні плани облич дітей! Їхні емоції, (коли вони милуються тим, що навкруги), і їхню зосередженість, увагу, (коли вони оглядають місце поруч з соборами і церквами).
Завершити все бажано тим, що діти виходять на берег лиману.

НАТ. На березі лиману
Діти підійшли до самого берега, довго і з захопленням оглядають безмежну водну далечінь, інколи переглядаються між собою, мовчки піднімають вверх палець, мовляв, «Супер!», «Класно!»
Вид Зіни, яка не може намилуватися тим, що бачить навкруги.
ЗІНА (з захопленням): Оце так краса! Скільки у цьому місті красивих місць! Парків, скверів, майданів, будівель, пам’ятників! Та ще й природа яка… Жити у такому гарному місті – це вже справжній скарб! Не потрібно і скарбів з золотом та алмазами!
ОЛЯ: Так… Місто дійсно чарівне. І місцевість навкруги теж чарівна! Заздрю тому, хто ту живе! Хоча, сюди можна приїздити і якості туриста. Милуватися краєвидами, відпочивати тут.
САША (задумливо): А ви знаєте, я б залишив цей скарб тут! Щоб він став туристичною принадою міста! Щоб шукачі з усього світу їхали сюди, знаючи, що десь тут схований казково величезний скарб!
КАТЯ: (з подивом): Як це залишити скарб тут?! Я думаю, що нам самим хочеться знайти скарб і отримати такі бажані грошики!
РОМА (задумливо): Так-то воно так. Але, думаю, знайти схованку буде не так просто. Всі ці церкви, що ми бачили, збудовані відносно недавно. Боюся, що від тієї церкви чи каплички, яку тоді будували капітан і його матроси, вже нічого не лишилося. Рівне місце…
ЮЛЯ: Так, я також переглядала історію і архіви. З часів пірата Едварда Тіча багато що змінилося. Місцезнаходження попередньої церкви чи каплички дійсно могло до нашого часу не зберегтися. Але ми точно знаємо одне! Десь на території міста Одівіополь, досить глибоко в землі, закопаними є неймовірна кількість золота і алмазів! Тож, це місто дійсно може стати Меккою для шукачів скарбів з усього світу!!! І це може бути саме завдяки нам!
Заучить музика, біти рабують, хлопають підбадьорливо один іншого по плечам, тиснуть руки, піднімають вверх руки, мовляв, ми зробили це!
Екран темніє, пішли титри.

Кількість діалогів кожного актора:
= ЗІНА - 1 2 3 4 5 6
- ОЛЯ - 1 2 3 4 5 6
- КАТЯ - 1 2 3 4 5 6
- ЮЛЯ - 1 2 3 4 5 6
+ РОМА – 1 2 3 4 5 6
+ САША – 1 2 3 4 5 6

ЛОКАЦІЇ:
1. ІНТ. У шкільному класі НАТ. Краєвиди Овідіополя
РЕКВІЗИТИ:
- старий пожовклий папір з старинними записами, книги письменника
ОДЯГ:
- будь-який! (Без рекламних написів!)

Визначні пам'ятки Овідіопольського району:
Церква Св. Миколи Чудотворця.
Пам'ятник Овідію Пам'ятник Овідію, на честь якого було названо Овідіополь, знаходиться у мальовничому куточку на березі Дністровського лиману. ...
Євангелістсько-лютеранська кірха.
Лютеранська кірха.
Церква Матері Божої Святого Розарію.
Санжейський маяк





Кінопроект
«МИ ЗРОБИМО ЦЕЙ СВІТ КРАЩЕ»
Сценарії серіалу міні-короткометражок у стилі МОНО-СПЕКТАКЛЮ
Автор сценарію – Григорій Борзенко
Соціальний серіал міні-моно-п'єс задуманий для дітей, але цілком може бути реалізований за участю підлітків, юнаків/дівчат у головних ролях. (У головній ролі ОДИН актор!)

Історія перша: «Життя не повториться»
Я пам'ятаю, як тато розповідав мені давній випадок зі свого дитинства. Жили вони тоді у селі, у приватному будинку. У них було велике подвір'я, на якому вони тримали свійську птицю, свиней та кролів. Одного разу якийсь знайомий мисливець приніс до нас маленького зайченя. Мій тато, який тоді був дитиною, зрадів. Каже, мовляв, давайте посадимо його в клітку, хай живе разом із маленькими кроленятами. А що?! Адже і кролі, і зайці вони практично однакові! Нехай там, у клітці, вони живуть та граються разом. Але татовий тато, сумно дивлячись на зайчика, сказав тоді слова, які мій тато запам'ятав на все своє життя. Його тато сказав тоді: «Ні, синку… Він не житиме в клітці… Це СВОБОДОЛЮБИЙ звір. Він звик жити на волі, просторі. У клітці він просто помре. Від туги по волі…» І справді: хоча в клітці було багато їжі, зайченя через кілька днів померло…
(Коротка пауза/Зміна вашої дії)
Я згадала/згадав про цей випадок тому, що нещодавно прочитала/прочитав оповідання «Урок Гордості». Розповідалося в ньому про те, як одного разу вершники спіймали в прерії дикого скакуна, і, привівши його на мотузках на міську площу, намагалися об'їздити його. Ні удари батогів, ні інші муки не могли зламати гордовиту волю жеребця. Він рвав попруги, кидався грудьми на вершників, відчайдушно боровся за свою свободу. Воля решти полонених коней була давно зламана, а цей усе боровся, був неприборканий. Жодна жорстокість і тортури не могли його зламати.
Але ось вийшла на площу гарна дівчина, підійшла до нього, до жеребця, ніжно поклала долоні на його чуйну шию.
Зачарований п'янким запахом ніжних рук дівчини, він заспокоєним поглядом глянув на натовп, що зібрався довкола. У цій ласкавій дівчині він побачив якийсь захист, повірив, що вона затуляє собою його від цих злих і недобрих людей.
Коли це юне божество нечутно схопилося в сідло, він, різко зірвавшись з місця, з усіх ніг поринув у гори. Він скакав вгору вузькою гірською стежкою, його довга грива майоріли на вітрі, в його душі вирував вогонь щастя, очі виблискували шаленим вогнем радості. Ось вона, добра і ніжна, поруч з ним, а ці злі й недобрі люди, зі своїми батогами, нехай залишаються внизу!
Але раптом наїзниця зрадливо стебнула його батогом. Мовляв, настав час повертаючи назад. Я приборкала тебе, і хочу повернутися на площу, похвалитися перед усіма, що я зробила те, чого не могли досягти міцні та здорові чоловіки!
Обдурений, ужалений її добротою, жеребець у прагненні втекти подалі від фальші і від жорстокості на цій землі, кинувся до краю скелі і… І стрибнув, разом із вершником, каменем униз. На дно гірської ущелини... Обидва загинули...
(Коротка пауза/Зміна вашої дії)
Гордий жеребець віддав перевагу смерті, ніж все життя провести в неволі.
(Коротка пауза/Зміна вашої дії)
Я розумію, що самотужки я не зможу змінити весь світ. Все і одразу. Але моє бажання це зробити, змінити його на краще, буде, нехай і крихтою, піщинкою, нехай крихітним, але все ж таки кроком вперед…
Я розумію, що можна ще якось змиритися з тим, що люди тримають на домашньому подвір'ї курей, гусей, каченят, іншого, саме ДОМАШНЬОГО птаха. Але коли садять у тісні жахливі клітини волелюбних птахів та диких звірів – це вище за моє розуміння…
(Коротка пауза/Зміна вашої дії)
Згадайте слова, що пробирають душу, з пісні, де канарка, задихаючись від неволі в крихітній клітці, як би молила господаря німим проханням у своєму погляді: «Життя не повторитися! Відпусти, хазяїне…»
Я виросту, любитиму своїх дітей, буду дбати про них. Але я обов'язково присвячу частину свого життя також і тому, щоб менше було на світі тих, хто страждатиме в неволі, за нашим злим бажанням або порожнім забаганкам, дивитися на нас очима, повними сліз, і беззвучно благати нас своїм поглядом: «Життя не повторитись! Відпусти, хазяїне…»
(Коротка пауза/Зміна вашої дії). Останні фрази треба сказати стоячи! Твердим та впевненим голосом! Дивлячись прямо в об'єктив твердим і рішучим поглядом:
Я постараюся зробити цей світ добрішим…
Я зроблю світ добрішим!!!











Зелений патруль
Цикл «Чиста планета»
Автор сценарію – Григорій Борзенко
ЛОКАЦІЯ: 1. ІНТ. У приміщенні 2. НАТ. Біля берега

У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ (діти/підлітки):
- ІРА -
- ОЛЯ -
- ЗІНА -
- ТАНЯ -
= Юра -
+ РИТА -

В ЕПІЗОДАХ:
- Браконьєр-1, Браконьєр-2 -
- ЖІНКА-1, ЖІНКА-2 -

ІНТ. В приміщенні
Звучить музика, діти про щось жваво розмовляють між собою.
ІРА: Хлопці! Нам треба щось вигадати нове, щоб якось боротися з браконьєрами. І іншими поганими людьми, які ображають природу.
ОЛЯ: Навіть той, хто смітить у людних місцях, той також ображає природу! А за браконьєрів і говорити нема чого! Вони – вбивці!
ЗІНА: Це точно. Адже одна річ посидіти з вудкою не природі. І інша, коли великим неводом багато чоловіків витягують із води одним махом багато риби одразу.
ЗІНА: Так! Сіткою вони псують дно, де харчується риба. Та й самої риби за один раз вбивають дуже багато. Так не можна!
ТАНЯ: А коли вибухівкою підривають у воді рибу, то це взагалі варварський метод! В одну мить гине багато мальків. Так точно не можна!
ЮРА: А що ми можемо зробити? Ми хоч і організували наш «Зелений патруль», але дорослі дядьки нас не слухають.
ІРА: Дорослі так багато говорять, що потрібно дбати про майбутнє дітей, а самі це майбутнє у нас забирають.
ОЛЯ: Правильно! Вони все роблять так, що їхні діти та онуки житимуть у суцільному смітті, без риби та звірів. Вони їх всіх повбивають.
ЗІНА: Ми робимо рейди нашого «Зеленого патруля». Переконуємо їх не кривдити природу. Але вони нас не слухають.
ТАНЯ: Кажуть, якщо людина не розуміє по-доброму, то з ними треба чинити погано. На цих браконьєрів вплинуть лише якісь магічні чари чи гіпноз.
ЮРА: Саме для цього я запросив у нашу компанію Риту. Вона зараз має прийти. Це та дівчинка, про яку кажуть, що вона має магічні здібності. А ось і вона!
До кімнати заходить дівчинка, знімає куртку, сідає до компанії.
РИТА: Привіт, друзі! Юра розповів мені про ваш «Зелений патруль». Можу вам допомогти.
ІРА (оживившись, зрадівши появі Рити): Я чула про тебе! Кажуть, ти – маленька фея! Нам точно не завадило б чаклунство.
ОЛЯ: Тут не стільки потрібне диво, скільки чаклунство. Зачарувати треба цих злих і бездушних браконьєрів, щоб вони ніколи більше не робили зла для тварин і риб.
ЗІНА: Є такий вислів: «Око за око, зуб за зуб». От якби було так: надумав браконьєру в когось стрільнути, а цей постріл потрапив йому самому сіллю в зад!
Усі засміялися.
ТАНЯ: А що ви смієтеся? Це було б справедливо! Те зло, яке він приносить іншим, нехай проти нього і обертається!
ЮРА (оживившись): А що?! Це правильно! Кинула людина сміття де завгодно, на вулиці чи на березі, прийшла додому, а це ж сміття у нього вдома на підлозі у квартирі валяється! Це було б справедливо! Згодні?!
Всі дружно і схвально загомоніли.
РИТА: Або кинув браконьєр у воду вибухівку, щоб вибухом рибу приглушити, а вибух стався не у воді, а в нього вдома! В сараї або в коморі.
ІРА (оживившись): О! Це правильно! Нехай браконьєр розуміє, що такий самий вибух і руйнування, як у нього в сараї, така ж шкода завдається і рибам, і всьому живому у воді.
ОЛЯ: Або почали чоловіки тягнути неводом рибу з води, а замість риби у сітці вони знаходять різні речі зі свого будинку. Те, що вони багато років збирали та накопичували.
ЗІНА: Геніально! Щоб вони розуміли, що природа теж довгі роки створює свої витвори, риби народжують своїх дітей, а браконьєр приходить і одним махом все собі забирає!
ТАНЯ: Рита! Так якщо ти чарівниця, то зроби за допомогою своїх магічних можливостей, щоб так і було! Інакше до цих злих людей не дійде, що з природою чинити зло не можна!
РИТА: Можу, звісно, так зробити. Це не проблема. Я теж бачу несправедливість дорослих до природи і тільки буду рада, якщо наші старання допоможуть тому, щоб екологія була чистішою, і люди ставилися до природи з повагою.
ЮРА: Ура! Тож давайте діяти! Ходімо до берега!
Усі дружно збираються, одягаються, поспішають до виходу. Камера дивиться їм услід.

НАТ. На березі
Звучить музика, наші герої дружною компанією йдуть до берега (або вже йдуть берегом).
Вигляд двох чоловіків, які розкладають на березі сумки, дістають із них пакунки, схожі на вибухівку.
Діти підходять до чоловіків, зупиняються.
РИТА (звертаючись до чоловіків): Доброго дня! Ми – Зелений патруль! Ми робимо все для того, щоб кожен день був добрим не лише для нас, людей, а й для тварин у лісі. І для риб у воді.
ІРА (протягує чоловікові листок зеленого кольору): Візьміть нашу пам'ятку. Тут ми, діти, яких ви, дорослі, іронічно вважаєте нерозумними, просимо вас, дорослих і розумних людей, щоб ви не кривдили природу.
ОЛЯ: Не вбивали звірят та рибу. Не можна завдавати їм зло. Уявіть, що своє зло ви спричините самі собі. Адже вам неприємно буде. Правда?
БРАКОНЬЄР-1 (іронічно): Яйце курку не вчить! Ідіть, малявки, своєю дорогою! Не заважайте!
Чергуються види дитячих облич, на них розпач та жаль.
Вони скрушно похитали головами, і пішли далі.
Вид браконьєрів, які підносять сірник до коротеньких мотузок, що стирчать з перемотаних ізоляційною стрічкою пакетів.
БРАКОНЬЄР-1 (замахуючись вибухівкою перед тим, як кинути її у воду): Давай, Коляне! Не відставай від мене! Зараз ми подвійну порцію риби витягнемо!
І браконьєр жбурнув у воду «вибухівку»,
Його напарник зробив те саме,
Увага! Замість «вибухівки» буде або цегла, або звичайна невелика картонна коробка (наповнена всередині, наприклад, піском), до якої ізоляційною стрічкою буде прикріплено уривок звичайного мотузки (імітація «бікфордового шнура». При зйомці потрібно зняти те, як браконьєр підносить сірник до кінчика цієї мотузки. І все! Мотузка горіти не буде, так що зйомку потрібно закінчити моментом того, як сірник тільки підноситься до шнура.
Обидва браконьєри швидко повернулися спиною до води, нахилилися і затулили вуха долонями.
Вигляд хлопців (вигляд їм у спину. Вони видно далеко, вже встигли відійти далеко) які йдуть в далечінь.
В цей час лунає вибух.
Вид дітей, які різко повертається до звуку вибуху.
Вигляд браконьєрів, що випросталися, прибрали руки від вух, повернулися, глянули на воду.
Вид води, на ній – гладь! Кругів від вибуху не видно.
Велике обличчя Браконьєра-2, на ньому гримаса здивування.
Обличчя Браконьєра-1, який повільно розвернувся, повернувся спиною до води, і глянув здивованим і враженим поглядом (показати крупно) кудись у далечінь.
БРАКОНЬЄР-1 (голосом, що зривається від хвилювання, показуючи пальцем веред): Не туди дивишся, Коляне… Он! Дивись! На твоєму подвір'ї сарай вибухнув.
Браконьєр-2 розвертається і пильно дивиться в далечінь.
БРАКОНЬЄР-2: А на твоєму подвір'ї літня кухонька спалахнула... Он! Дивись! Горить!
Крупним планом здивоване обличчя Браконьєра-1.
БРАКОНЬЄР-1: О, Господи!
І він з усіх ніг кинувся тікати геть від берега.
Браконьєр-2 поспішив за ним.
Вигляд речей браконьєрів, які залишилися лежати на прибережному піску.
Вигляд дітей, які переглянулися між собою, посміхнулися і дружно попрямували далі.
Камера (вигляд знизу, від землі) дивиться їм услід.
Екран темніє, кінець епізоду.

НАТ. У парку, сквері, на площі, на вулиці міста, біля входу до магазину
Вигляд двох жінок, які розмовляють між собою.
ЖІНКА-1 (каже своїй подрузі): Дива якісь почали творитися в нашому містечку! Чоловіки наші зразковими стали! Перестали ходити на полювання та на рибалку. Більше часу сім'ї та дітям приділяють.
ЖІНКА-2: Це ще що! Раніше все сміття кидали де їм заманеться! Прийдеш на берег, а там і природою помилуватися було неможливо! Навколо одне сміття! А зараз чистенько скрізь! Краса! Отак би й завжди!
Вигляд наших друзів, які стоять поряд (за спиною у жінок) і мимоволі підслухали цю розмову.
Жінки пішли далі, а діти лукаво посміхнулись.
ЗІНА (скрушно похитуючи головою, з іронією в голосі): Усі розуміють, що в чистоті, у мирі та злагоді з природою жити краще, а самі до цього часу все робили з точністю до навпаки!
ТАНЯ: Чому дорослі все це стали розуміти тільки тоді, коли їхнє зло почало обертатися проти них?! Чому ця велика істина незрозуміла була їм і раніше?!
ЮРА (повертаючись до Рити): Рита! Залишайся й далі у нашому «Зеленому патрулі»! Ти ж сама бачиш, яку користь приносять твої магічні здібності у нашій справі.
РИТА (бадьоро): Звичайно! Я згодна! Ви добре діло робите, друзі! Хочу і я свою частинку приділити для того, щоб ми жили у чистому та доброму світі.
Друзі схвально поплескали один одного по плечах, поспішили в далечінь.
Камера дивиться їм услід.
Екран темніє, пішли титри.

Кількість діалогів кожного актора:
- ІРА - 1 2 3 4 5
- ОЛЯ - 1 2 3 4 5
- ЗІНА - 1 2 3 4 5
- ТАНЯ - 1 2 3 4 5
= Юра - 1 2 3 4 5
+ РИТА - 1 2 3 4 5

ЛОКАЦІЇ:
- 1. ІНТ. У приміщенні 2. НАТ. Біля берега
РЕКВІЗИТИ:
- муляжі «вибухівки»
ОДЯГ:
- Будь-яка! (Без рекламних написів!!!) Одягатися тепліше!






Марсіани атакують землян
Цикл «Чиста планета»
Сценарій короткометражки Автор сценарію – Григорій Борзенко

ДІЮЧІ ОСОБИ (всі – дитячого/підліткового віку):
- ЛІНА -
- КАТЯ -
- ЮЛЯ -
- СВІТЛАНА -
- НАСТЯ -
- ЛОРА –
- МАША -
+ КОЛЯ -
+ ЮРА –
+ РОМА –

В ЕПІЗОДАХ:
- ПЕРЕХОЖІ – батьки, родичі дітей-акторів, звичайні перехожі

НАТ./ІНТ. У міському парку (за поганої погоди в будь-якому приміщенні)
Звучить музика, камера знімає жінку/чоловіка, що неспішно йде по алеї парку.
Вигляд дівчинки, яка бадьоро крокує алеєю парку.
Крупно вид сміття, яке жінка, що йде попереду, кинула прямо собі під ноги.
Крупним планом сміття, що лежить на асфальті.
Вигляд дівчинки, яка різко зупинилася.
Крупним планом обличчя дівчинки, на якому буря обурення. Вона хотіла щось крикнути жінці слідом, але передумала, махнула на неї рукою, підійшла до сміття, підняла його, пішла до прилеглої урни, викинула, і пішла далі.
Вид на хлопчика, що йде по алеї парку.
Вид лежачого поруч (або недалеко) зі сміттєвого бака порожнього пакета, порожньої пляшки і т.д.
Вигляд хлопчика, який зупинився, важко зітхнув, докірливо похитав головою, підійшов до порожньої пляшки, підштовхнув її ближче до сміттєвої урни, і пішов далі.
Вигляд групи хлопчаків і дівчат, які сидять (хто стоїть) на лавці в парку, про щось жваво розмовляють.
До них з різних боків та з невеликим інтервалом підходять знайомі нам дівчинка та хлопчик, сідають до них, зав'язують розмову.
Вигляд пішоходів, які проходять повз хлопців.
Вигляд перехожого/перехожої (нижньої частини його тіла, видно тільки її ноги), яка, проходячи повз хлопців, що сидять, кинула сміття прямо навпроти них.
Крупним планом незадоволене обличчя Колі.
КОЛЯ (з обуренням): Що за справи? Люди зовсім нахабніли! Кидають сміття, де їм заманеться!
Олена важко зітхає, з докором у погляді дивиться на сміття.
ЛІНА: Як моя бабуся каже: «Світ перекинувся». Люди дійсно стали поводитися як первісні дикуни.
КАТЯ: Що стосується сміття, то вони поводяться гірше за дикунів. По телевізору показують, як у океанах плавають величезні острови сміття, скоро вся планета задихнеться від нього!
ЮЛЯ: А люди все одно продовжують смітити! Невже вони не розуміють, що роблять гірше не комусь, а самі собі?!
СВІТЛАНА: Звичайно, не розуміють. Наш багатоквартирний будинок знаходиться поряд із річкою. Влітку на найближчому пляжі бачу багато знайомих із нашого двору. Так я взагалі шокована, коли бачу, як вони йдуть, залишаючи після себе горя сміття!
НАСТЯ: Якщо вони поряд живуть, то наступного дня самі знову прийдуть на це ж місце і буде кривитися від свого сміття!
ЛОРА: Так ось у цьому головний прикол! Самі гидять там, де живуть!
ЮРА: І боротися з цим марно! Скрізь та у всіх повний відмороз!
МАША: Але так все одно жити не можна! Потрібно щось вигадати. Переконувати людей, просити.
РОМА: А ось переконувати і просити якраз і не вийде. Тобі тільки нагрублять і пошлють подалі. Тут і справді потрібно придумати щось незвичайне.
Усі задумалися, мовчать.
ЛІНА: Люди зараз настільки байдужі, що переконувати їх по-доброму точно немає сенсу. Потрібно якось змусити… Або налякати…
КАТЯ (піднімаючи погляд на Олену): Щодо змусити це теж марно. Якщо совісті немає, то не добрі слова, ні примушування не подіють. А ось налякати – це думка.
ЮЛЯ: Дивлячись чим лякати. Якщо в'язницею, то марно. Усі знають, що зараз нікого нікого у в'язниці не садять. Ніхто в'язниці не боїться. Усі безкарно не лише смітять, а й крадуть безбожно.
Діти знову замислилися.
СВІТЛАНА: То, може, придумати якусь незвичайну страшилку? Ну… Наприклад… Прилетять марсіани і всім руки відрубуватимуть! Тим, хто смітить.
Показати пару облич дітей, які іронічно посміхнулися.
Велике обличчя Роми, за його емоціями видно, що його осяяла здогад.
РОМА (збуджено): А що! Це ідея! Ми можемо розіграти та налякати весь світ так само, як і ті, хто давно, ще на початку минулого століття, одного разу поставив в ефір трансляцію радіовистави «Війна світів»!
ЮРА: Я знаю цю історію! Тоді телебачення ще не було, лише радіо. І всі сприйняли трансляцію радіопостановки за справжній прямий репортаж із реальних подій.
КОЛЯ: Люди настільки легковірні, що знайшлися сотні нібито живих свідків, які бачили на власні очі як марсіани знущаються з землян. Піддавшись паніці багато хто почав закінчувати життя самогубством.
Усі мовчать і здивовано дивляться на хлопчаків.
НАСТЯ: А що ви так здивовано дивитесь на хлопчаків? Ця звичайна радіовистава у тридцятих роках минулого століття справді налякала всю Америку та Канаду. Давайте і ми щось докладне придумаємо щодо сміття.
ЛОРА: Так тут і думати нема чого! Давайте скрізь напишемо в інтернеті, що наше сміття із землі стало потрапляти вже і на Марс! І розгнівані марсіани летять на землю, щоб відразу відрубувати кожну руку, хто кидає сміття не в урну.
МАША: Чудова ідея! Тоді телебачення не було, а було лише радіо. А зараз у всіх інтернет є! Ми зараз такі картинки з видами грізних марсіан скрізь розішлемо, що люди одразу злякаються! Уперед!
Починає звучати музика, хлопці починають працювати на смартфонах чи ноутбуках, усі сидять в інтернеті, пишуть текст, розсилають. Зрозуміло, що не потрібно ні текстів, ні розсилки, головне: хлопцям удавати, що вони старанно працюють в інтернеті. Вони думають, хмурять брови, чухають потилицю, труть підборіддя, прикладають долоню до чола, труть віскі, і знову і знову повертаються до своїх пристроїв, дивляться на екран, набирають текст на клавіатурі і т.д.
Увага! Весь цей блок, коли діти працюють в інтернеті, (а також і всю їхню розмову) можна повністю зняти окремим блоком у приміщенні. У ПРИМІЩЕНННІ! Якщо буде прохолодна погода. Деякі епізоди, звісно, потрібно знімати лише на вулиці. А розмову, погодьтеся, можна і в приміщенні.

Епізод 2:
Перегляд краєвидів на паркових алеях і на вулицях міста.
Вигляд перехожих, які йдуть у своїх справах, але при цьому кидають сміття, де заманеться.
Вигляд машини, що проїжджає, з якої пасажир або водій викинув сміття і поїхав далі.
Вид людей, які йдуть і на ходу, дивлячись на екран смартфонів.
Вид людей, які на ходу дістають із кишень телефони та прикладають їх до вуха.
Вигляд перехожих (бажано, щоб їх якнайбільше одночасно були в ОДНОМУ кадрі!), які раптом усі різко зупинилися.
Хто з акторів-статистів погодиться, то можна і треба зняти великі плани їхніх осіб. Видно, що їхні обличчя перекручені гримасою тваринного жаху.
Всі одночасно (всі перехожі кидають свої справи і одночасно, в єдиному пориві) кидаються до того сміття, яке вони нещодавно викинули, поспіхом піднімають його, поспішають до прилеглої урни, кидають туди цей мотлох, а також піднімають і чуже сміття, намагаються скрізь навести порядок.
Вид знайомого нам автомобіля. Він або «врубив» задню швидкість і чимало проїхав назад заднім ходом, або водій або пасажир відразу ж після зупинки різко відчинив дверцята авто, вискочив, швидко побіг назад, підняв своє сміття, побіг до сміттєвої урни (можна для приколу зняти, що він так поспішав, що кілька разів у поспіху впав), опустив сміття в урну, і тільки потім поспішив до свого автомобіля.
Вигляд наших дітей, які з приголомшеним виглядом дивляться на все довкола.
ЛІНА (з подивом у голосі і на обличчі): Оце так… Невже дорослих дядьків і тіток треба було марсіянами лякати, щоб до них дійшло те, що вони ще малими дітьми мали знати…
КАТЯ: Згодна з тобою. Парадокс у тому, що зазвичай дорослі навчають дітей, як правильно чинити. А тут виходить навпаки... Смітять переважно дорослі!
КОЛЯ: А ви, дівчата, зазвичай нас, хлопчаків, завжди лаєте. Бачите, дорослі ще шкідливіші за нас!
ЮЛЯ: Це точно. Невже людям не ясно, що якщо довкола буде чистота, то всі ми житимемо у квітковому раю?!
СВІТЛАНА (оглядаючись не поспішаючи навколо і захоплюючись): Навколо все відразу стало чистіше і яскравіше! Як приємно! Душа співає і серце радіє!
РОМА: Все це добре, але… Чи буде так і далі? Чи не будуть люди знову смітити, якщо побачать, що жодних марсіан немає?
ЮРА (здивовано): Звичайно, стануть! Ти хіба сумніваєшся? Багатьом бажання смітити завжди і всюди, важливіше совісті та інших моралей.
НАСТЯ: Потрібно щось придумати крутіше за марсіан…
ЛОРА: А давайте знімемо коротенький фільм про всю цю історію. Нехай дорослі побачать себе збоку! І їм соромно буде.
МАША: І давайте покажемо країни, наприклад, Індію, де, мабуть, найбільші засранці у світі живуть, де гори сміття та лайно. А потім покажемо й країни, де за екологією стежать, суворо наказують тих, хто смітить. Нехай люди зрівняють! Де краще жити? Серед смердючих нечистот, або серед райської чистої природної краси.
Починає звучати музика. Діти підбадьорливо хитнули головами їй у відповідь, підбадьорили один одного, постукали по плечах, потиснули руки, знову потягнулися до своїх смартфонів, почали знову працювати зі смартфонами.
МОНТАЖЕР! Ось тут твоя робота! Підбери в інтернеті кадри з видами плаваючих острів/материків сміття, птахів, крила яких злиплися від нафти, бруд на вулицях Індії (там точно неохайні люди), шматки лайна, що плавають у Ганзі, і т.д.
І для розмаїття (порівняння!) неодмінно потрібно або додати наприкінці, або чергувати ці кадри, де видно райські острови, пальми, чиста прозора прибережна вода і т.д.
Цим можна закінчити фільм.
Можна останнім кадром надати вигляду синього моря, а на його тлі якийсь текст. Наприклад:
Люди! Якщо після цього фільму ви продовжите смітити, значить ви дуже погані люди!

Кількість діалогів кожного з акторів:
- ЛІНА - 1 2 3
- КАТЯ - 1 2 3
- ЮЛЯ - 1 2 3
- СВІТЛА - 1 2 3
- НАСТЬ - 1 2 3
- ЛОРА – 1 2 3
- МАША - 1 2 3
+ КОЛЯ - 1 2 3
+ Юра – 1 2 3
+ РОМА – 1 2 3


ЛОКАЦІЇ:
1. У міському парку (за поганої погоди в будь-якому приміщенні)
РЕКВІЗИТИ:
- смартфони
ОДЯГ:
- Будь-яка! (Без рекламних написів!)




Кінопроект:
МИ ЗРОБИМО ЦЕЙ СВІТ КРАЩЕ
Сценарії серіалу міні-короткометражок у стилі МОНО-СПЕКТАКЛЮ
Автор сценарію – Григорій Борзенко
Соціальний серіал міні-моно-п'єс задуманий для дітей, але цілком може бути реалізований за участю підлітків, юнаків/дівчат у головних ролях. (У головній ролі ОДИН актор!)

Історія третя «Рука допомоги у скрутну хвилину»
Так, я люблю під гарний настрій, дивитися або просто хороші мультики, або смішні історії. Але, як людині, крім звичайної, потрібна ще й духовна їжа, так і мені іноді дуже хочеться, подивитися фільми чи передачі зі змістом, з мораллю. Не якісь, популярні нині ток-шоу, де тітоньки явно сільського походження, сидячи в телестудії, бризкаються слиною один на одного і кричать: «Сама дура! Шоб тобі повилазало!» Ні! Буває, що в інших телестудіях торкаються такі питання, де від важливості вирішуваних там питань, мурашки пробігають по шкірі і грудку до горла покочується ...
Пам'ятаю, як колись у студії сивий чоловік розповідав свою сумну історію. У нього, колись успішного бізнесмена, був у житті важкий період, коли через фінансову кризу збанкрутувала його справа. Друг і компаньйон з бізнесу зрадив, втікши з залишками грошей. Дружина, бачачи, що улюблених нею грошей у сім'ї більше не водиться, покинула його, пішла до іншого. Колишні друзі, які так любили попити та поїсти за його рахунок, в одну мить стали всі зайняті та не відповідали на дзвінки. Все було настільки погано, що чоловік вирішив звести рахунки з життям. Вирішивши сісти наостанок у парку на лавці, він почув поруч із собою голос маленької дівчинки.
- Мамо, дивися. Дядько, мабуть, п'яний?
- Ні, доню, - почув він жіночий голос, - видно, що то хороша людина. Просто помітно, що йому зараз дуже погано.
«Зараз, - сказав тоді в інтерв'ю в телестудії той сивий чоловік, - ця жінка моя дружина, а дівчинка - моя донька. Я знову налагодив свій бізнес, живемо ми в достатку та в щасті... Як це важливо, щоб у потрібну хвилину, коли, здавалося, весь світ відвернувся від тебе, і ти зважився на непоправне, знайшлася хоча б одна людина, одна-єдина на всьому білому світі, яка б підтримала морально, добрим словом і поглядом, або добрим вчинком, простяг тобі руку допомоги…»
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Був такий період і в житті мого тата. Намагаючись втекти від себе, він поїхав до іншого міста, до Києва, де його друг не просто підтримав його, а надав йому для роботи і свій офіс, і місце для проживання, і в київській квартирі, і на приміській дачі. Безкоштовно! Тато дивувався такій щедрості і насильно давав йому гроші. Але той сказав: «А пам'ятаєш як ти, ще не бачачи мене в очі і будучи знайомим тільки з листування та телефонних розмов, прийняв мене з моєю сім'єю у себе, на цілий тиждень надав нам усім безкоштовне проживання та харчування?» «Так це був лише тиждень, - здивувався тато, - а ти ось уже другий рік ставишся до мене так гостинно! Ти надто добрий… Не знаю, як і сказати». На що товариш тата загадково посміхнувся і мовчки ввімкнув татові короткий відеосюжет, знятий прихованим камерою двома хлопцями. Один з яких дав жебраку сто доларів милостині, а другий потай знімав усе це. Далі вони простежили, як жебрак зайшов у супермаркет, накупив на всі сто доларом продуктів, пішов у квартал жебраків, і роздав усе це таким же жебракам, як і він сам! Двоє хлопців наздогнали його, здивувалися, мовляв, навіщо ти це робиш? Чому не залишив ці гроші собі? На що жебрак відповів дуже мудро: сьогодні я їм допоможу, завтра вони мені. Коли твориш добро, сказала той жебрак, воно неодмінно тобі повернеться сторицею. Сюжет закінчився тим, що ті хлопці знову дали жебраку гроші, тепер уже двісті доларів і попросили його витратити їх тільки на себе. «Ось так і у нас з тобою, - сказав товариш моєму татові, - ти мене свого часу врятував, тепер я тебе, коли в тебе не найкращий час у житті, хочу також відплатити добром. Зло, посіяне людиною, рано чи пізно повернеться до нього бумерангом. А посіяне добро, так само невідворотно дасть свої плоди, дасть результат. Кожній людині на її добро, люди неодмінно дадуть відповідь своїм добром».
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Давайте сіяти добро у цьому світі. Підтримувати один одного, тим більше у скрутну хвилину. Нам усім віддасться!
(Коротка пауза/Зміна вашої дії). Сказати останні фрази потрібно СТОЯЧИ! Твердим та впевненим голосом! Дивлячись прямо в об'єктив твердим і рішучим поглядом:
Я постараюся зробити цей світ добрішим…
Я зроблю світ добрішим!!!





Кінопроект:
МИ ЗРОБИМО ЦЕЙ СВІТ КРАЩЕ
Сценарії серіалу міні-короткометражок у стилі МОНО-СПЕКТАКЛЮ
Автор сценарію – Григорій Борзенко
Соціальний серіал міні-моно-п'єс задуманий для дітей, але цілком може бути реалізований за участю підлітків, юнаків/дівчат у головних ролях. (У головній ролі ОДИН актор!)

Історія друга «Твори добро»
Люди придумали так багато прислів'їв і приказок, дуже мудрих, і з приголомшливим змістом, де в кожній з них прозирає дуже повчальна мораль і повчання. «Не рій яму іншому - сам у неї потрапиш». Або: «Твори добро – тобі віддасться». «Що посієш – то пожнеш»… А і правда: добро чи зло, посіяне тобою, може потім, через роки, і навіть десятиліття, якось виявитися, повернутися до вас, відгукнутися луною…
Мимоволі згадую дивовижну історію, побачену у кліпі «Лінія долі». Мостом через річку сумно бреде засмучена дівчина, яка вирішила звести рахунки з життям. Вона кидається з моста в холодну зимову річку, але хлопець, що проїжджає повз, вискочив зі свого автомобіля, сміливо кинувся вниз, у крижану воду, витяг її на берег, став приводити до тями, підхопив її на руки, відвіз лікарню. Дівчина запам'ятала лише його руки, що приводять її до тями, і дивне татуювання на тильній стороні правої руки хлопця, у вигляді павука, з химерно вигнутими лапками.
Коли вона прийшла до тями в лікарняній палаті, то побачила на тумбочці, що стояли у вазі квіти, і приставлену до вази розгорнуту листівку, з написом «Будь ласка, живи!»
Історія сама по собі зворушлива. Але в ній було ще більш зворушливе продовження. Ось на екрані видно солідну жінку, мабуть, бізнесмена, яка під'їжджала до будинку, де жив її товариш по службі. Вона побачила, як робітники виносили з під'їзду і вантажили на вантажівку старі меблі. Бідно одягнений чоловік стає перед ними на коліна, чіпляється їм за руки, просить не нести його речі. Але вантажники грубо відштовхують його. Мабуть, усе це забиралося в нього через борги за кредитами. Бізнесменка лише співчутливо похитала головою, поїхала за своїм другом, забрала його і, знову проїхала повз під'їзд з вантажівками з меблями, що стояли біля нього. Але потім вона побачила в сусідньому сквері самогубця, що бовтався на мотузці. Того самого чоловіка, меблі якого забрали за борги.
Коли вони з другом зняли бідолаху з петлі і почали приводити його до тями, жінка з потрясінням для себе помітила, що на тильній стороні правої руки бідолахи є татуювання, у вигляді павука, з химерно вигнутими лапками.
Закінчується цей короткий кліп чудовими кадрами. Медсестра виводить із лікарні знайомого нам чоловіка, садить його у таксі, розраховується з таксистом, дає тому ключі. Таксист заводить чоловіка до нього додому, і той з подивом оглядає стіни своєї квартири, в якому зроблено дорогий ремонт, стоять шикарні меблі... А на столі...
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
А на столі стоїть ваза з квітами... Біля неї лежить банківська картка, і поряд на листочку вказано її пін-код. А до вази притулена величезна гарна листівка… А на ній напис: «Будь ласка, Живи!»…
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Бувають у житті речі такі моменти, які й коментувати не потрібно. Все й так зрозумілі. Як у цьому випадку. Але так важливо робити з усього і все найкорисніше і повчальне.
Як хочеться, щоб у світі було більше саме добрих людей, які жили б за принципом «Твори добро!», не чекаючи чогось натомість, а просто тому, що робити добрі вчинки, приносити щастя іншим – це стан їхньої душі. Не маю сумніву, що сіючи добро, вони ощасливлюють при цьому не тільки ближнього свого, а й себе самого. Жити, і розуміти, що ти не негідник, а людина, яка приносить людям радість – це так здорово! Але й ті, хто душею не такий щедрий, і навіть ті, хто сіє зло, повинні розуміти, що це зло може повернутися до них бумерангом. І так само болісно вдарити його самого, як боляче він зробив свого часу комусь...
Мимоволі спадає на думку інша дуже повчальна історія. Якось молода мама, яка веде розгульний спосіб життя, розуміючи, що новонароджений син заважатиме їй, підкинула його в «Віконце життя», яке знаходиться при кожному пологовому будинку. На прощання вона загорнула в пелюшку записку «Його звуть Ваня» і поклала туди ж улюблену іграшку сина: плюшевого ведмежа,. З припаленим цигаркою лівим вухом.
Минули роки… Постаріла колишня жриця кохання була вже нікому не потрібна, тому й виживала тим, що просила милостиню в підземному переході… Вона думала, що помре від голоду, але знайшовся добра людина, бізнесмен, який, побачивши її фактично вмираючу, посадив у своє шикарне авто, відвіз до будинку для людей похилого віку і повністю оплатив бідній жінці її перебування там. Харчування та все інше. Коли вони їхали, у кабіні авто цього бізнесмена жінки побачила на панелі приладів іграшку... Це був до болю знайомий їй плюшевий ведмедик... З пропаленим від цигарки лівим вухом... Той, який усі ці роки снився їй чи не щоночі. Як і син, якого вона колись зрадила... Тремтячим від хвилювання голосом вона запитала, як його звуть. Він відповів: «Іван»…
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Їй хотілося обійняти його і не випускати з обіймів до кінця життя. Цілувати кожну клітинку на його тілі, гладити його ніжно, притискати до себе, відчувати тепло його тіла, те тепло, яке так гріло її тоді, коли вона годувала його своїми грудьми... Вона збожеволіла від бажання впасти перед ним на коліна і просити прощення за зраду, за… За все…
Але вона так нічого цього не зробила. Вона забрала з собою свою таємницю, не бажаючи втручатися в його життя.
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Але вона, як ніхто інший, зрозуміла, як це боляче сіяти зло, і як це до безумства приємно, коли хтось дарує тобі добро… Приємно до запаморочення…
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Як це приємно, коли хтось дарує тобі добро! Особливо за хвилини, коли вони тобі так необхідно!
Я точно знаю, що я не буду скупитися на добро! Я… Я…
Люди! Давайте мудрі слова «Твори добро!» із відомої пісні співака Шури, реалізувати на ділі!
До речі! Про Шуру! Коли він, завдяки цій же пісні, став знаменитим, раптом з'явилася його матуся! Яка свого часу відправила сина до дитбудинку. У мене і зараз стоять перед очима кадри, коли після виступу Шури вона бігла за ним услід, просила вибачити його! Але він не тільки не пробачив, а пішов далі, навіть не схотів з нею говорити! Оператор тоді зняв крупним планом її сльози… Чому вона тоді, коли, при живій матері, віддавала його в дитячий будинок, не подумала про добро і зло, не згадала приголомшливе своєю мудрістю прислів'я: «Що посієш, те й пожнеш»… Як усе символічно ! Як до речі зараз мені згадався цей епізод із Шурою! Як у тему!
Я точно не сіятиму зло! Я йтиму по життю правильно!
(Коротка пауза/Зміна вашої дії). Сказати останні фрази потрібно СТОЯЧИ! Твердим та впевненим голосом! Дивлячись прямо в об'єктив твердим і рішучим поглядом:
Я постараюся зробити цей світ добрішим…
Я зроблю цей світ кращим і добрішим!!!



Кінопроект:
МИ ЗРОБИМО ЦЕЙ СВІТ КРАЩЕ
Сценарії серіалу міні-короткометражок у стилі МОНО-СПЕКТАКЛЮ
Автор сценарію – Григорій Борзенко
Соціальний серіал міні-моно-п'єс задуманий для дітей, але цілком може бути реалізований за участю підлітків, юнаків/дівчат у головних ролях. (У головній ролі ОДИН актор!)

Історія четверта «Чиста планета»
Я пам'ятаю, як колись ми з татом, гуляючи берегом річки, і бачачи, як багато у воді сміття, почали прибирати з прибережного дна сміття, виносити його на берег і злагоджувати в купки. Працювали довго і наполегливо, розуміючи, що ми робимо добру справу. Що іншим, які прийдуть на берег, приємно заходитиме купатися, ступаючи на чисте дно. Але, тільки ми, дійшовши до кінця пляжу, закінчили прибирання і озирнулися назад, побачили, що дорослий хлопець, що йде позаду, (причому, він ішов разом з дівчиною!), підходячи до кожної купки, брав це сміття і знову жбурляв його в річку …
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Коли ми гуляємо головною пішохідною вулицею нашого міста, мені не раз доводилося спостерігати дивовижну картину. Йде попереду сім'я: тато і мама, їхні діти, всі такі інтелігентні на вигляд дуже пристойно одягнені. Але вони купують морозиво, розвертають його, і всі (всі!) дружно кидають обгортки від морозива на чисту тротуарну плитку… І спокійнісінько йдуть далі, наче нічого й не сталося. Навколо чистенька вулиця, клумби з квітами, а їхнє сміття лежить посеред дороги, як приклад кричущої неохайності! Адже ці тато і мама повинні вчити своїх дітей добру, порядності, охайності... А вони ж першими кинули сміття на тротуарну плитку... Мимоволі хочеться запитати у них: у вас все гаразд з головою?! І з совістю теж!
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Ми живемо біля річки, і багато людей з найближчих будинків ходять на пляж, купаються, їдять на природі. Шок бере, коли наші ж знайомі, йдучи потім додому, залишають по собі гори сміття! Це ні діти роблять, чи безшабашні хлопчики-підлітки, а дорослі дядьки та тітки! Завтра ж, або на наступні вихідні, вони знову прийдуть сюди, і будуть шукати чисте від сміття місце, щоб там розташуватися. Але в результаті знову залишити після себе сміття, і ще більше засмітити пляж! Люди! Що взагалі відбувається? Чи не хворі ви?
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Як на мене, то вчителі в школі повинні не стільки навчати дітей всіляким знанням, скільки з дитинства давати їм уроки про те, що не можна смітити, красти, вчиняти інші злочини. Навколо стільки мотлоху, в океанах цілі острови сміття, дивишся і очам не можна повірити! Цей мотлох не приніс нам хтось із космосу! Це ми самі засмічуємо свою планету, свою країну, місто, вулицю, будинок… Нам тут жити! Що ми робимо?!
(Коротка пауза/Зміна вашої дії).
Я постараюся робити все, щоб наша планета була б чистою. Навчатиму цьому і своїх друзів, і своїх майбутніх дітей. Щоб, можливо, вони, або їхні діти, могли з гордістю говорити: Ми живемо на чистій планеті!
(Коротка пауза/Зміна вашої дії). Сказати останні фрази потрібно СТОЯЧИ! Твердим та впевненим голосом! Дивлячись прямо в об'єктив твердим і рішучим поглядом:
Я постараюся зробити цей світ добрішим…
Я зроблю світ добрішим!!!