16+
Лайт-версия сайта

Григорій Борзенко Кіносценарії Серіал «Козацькому роду нема переводу»

Литература / Cценарии / Григорій Борзенко Кіносценарії Серіал «Козацькому роду нема переводу»
Просмотр работы:
23 июня ’2022   08:00
Просмотров: 3475

Григорій Борзенко Кіносценарії Серіал «Козацькому роду нема переводу»


Світ тримається на коханні
З циклу «Козацькому роду нема переводу»
Соціальний фільм на тему виховання у дітей патріотизму і любові до рідної України
Сценарій короткометражки
Автор сценарію – Григорій Борзенко

У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ:
+ ГНАТ –
+ ТАРАС -
+ СТЕПАН –
+ ГЛІБ -
- ГАННА -
- МОТРЯ -
- ОРИСЯ -
- ЯВДОХА -
- МАРІЧКА -
- МАРФА -

У РОЛЯХ:
- ДІДУСЬ – актор
- БАБУСЯ - акторка

У МАСОВЦІ:
- «бабусі» - якщо серед батьків дітей-акторів будуть ті, хто бажає зніматися, і у кого буде український одяг старинної епохи (епоха Тараса Шевченка), той може зіграти епізодичні ролі тих «бабусь», до кого будуть підходити з питаннями діти. (Інколи вони ж можуть проходити по вулиці, на задньому плані, вдалечині.) Увага! З питаннями про місце знаходження хати діти можуть підходити не дише до бабусь!

НАТ. Вид старинного українського села
Перший епізод можна зняти і біля старинної української хати з солом’яною стріхою, а можна було б і на фоні природи: на мальовничому березі річки, а ще краще – на баштані серед кавунів, біля куреню сторожа.
Звучить лірична українська музика. Камера повільно рухається, показує небо, хмари, краєвиди навкруги, українську природу.
Біля хати (або біля куреню) сидить старий сивоволосий дід.
Біля нього півколом сидять дітлахи, з цікавість слухають його розповіді. Музика притихає, стає чутно розмови дітей.
ГАННА (з захопленням у голосі і на обличчі): Ви так гарно і цікаво розповідаєте, дідусю, що нам надзвичайно цікаво вас слухати!
МОТРЯ: Згодна! Всі ваші історії просто за душу беруть! І в серці щемить! Спасибі вам за ваші оповідки!
СТЕПАН: А нам, хлопцям, особливо подобається, коли ви про свою козацьку юність розповідаєте! Особливо про Запорізьку Січ!
ОРИСЯ: А чому це лише вам, хлопцям?! Нам, дівчатам, також подобаються такі розповіді!
ЯВДОХА: Підтримую Орисю! Саме ваші інтригуючи розповіді про те, як ви козакували на Січі і відбивали набіги бусурманів і ляхів, надихнули нас на те, що тепер і ми, дівчата, стали разом з хлопцями займатися тренуваннями.
МАРІЧКА (завзято, бадьоро): Так! Ми разом з хлопцями вчимося стріляти з луку, з пістолів, кидати сокиру, займаємося іншими прийомами, з допомогою яких ми будемо захищати нашу любиму неньку - Україну від її ворогів.
Крупно обличчя діда, який скрушно похитав головою.
ДІД (тяжко злітаючи, хитаючи головою): Ну… Що ви таке кажете, дівчатка?! Хіба то ваша, дівоча справа? Нехай цим хлопці займаються, здобувають навички і досвід, а потім вже з такими надбанням їм і з ворогом буде легше справлятися!
МАРФА (з щирим подивом на обличчі): Як це не наша, дівоча, справа?! А чия ж іще?! Ми не менше кохаємо нашу Україну, ніж хлопці! Тому також,як і вони, хочемо її захищати!
Дід посміхнувся, розгладив вуса, знову покачав головою.
ДІД: Онучата ви мої милі! Запам’ятайте! У кожного у житті своє призначення! Хлопці дійсно повинні бути міцними і сміливим козаками, які хоробро будуть відбивати напади ворогів. Якщо ті посміють сунути свого носа на нашу святу мальовничу українську землю. Але ж дівчатам богом і природою дане інше призначення. Підтримувати козаків! Готувати їм смачні страви, щоб вони могли поповнювати свої сили, проводжати їх у походи, говорити їм щемні слова кохання і підтримки! Козакові легше буде переносити важкі походи і жорстокі бої з ворогом, якщо він буде знати, що за його спиною не лише рідна країна Україна! А і рідна кохана дівчина, чи дружина! Його буде зігрівати думка про те, що дома його чекає його кохана. Це буде додавати сили і наснаги! Ось така ваша допомога, дівчатка, є набагато важливішою за те, що ви самі будете вміло стріляти чи кидати сокиру.
Увага! Актору (Діду) не обов’язково вивчати напам’ять цей, (та наступні), досить довгий діалог. Він може просто зачитати (давлячись весь час у сценарій) цей довгий уривок своєї промови прямо «на камеру» (в мікрофон камери). Звісно, ці кадри не увійдуть в фільм, а лише звукова доріжка. А доки буде звучати голос Діда, монтажер поставить низку крупних плинів дітей, які з величезною увагою (дехто і рот відкрив «бубликом») слухають діда.
Також монтажер в цей час може вставлю кадри з українською природою. Оператор! Зніми побільше таких кадрів «для перебивки»!
Деякий час панує тиша, усі заслухалися, (особливо дівчата), продовжують мовчки дивитися на нього, хоча той вже мовчить, і почав робити іншу справу. Іншою справою може бути те, чим актор може «зайняти» руки, щось робити під час зйомок. Це можуть вирішити і сам актор, і режисер. Можна, наприклад, щоб дід набивав люльку тютюном, але при цьому він ні в якому разі не повинен не лише палити, а навіть підносити люльку до роту! Куріння на екрані строго недопустиме!
Можна зробити так, щоб дід неквапливо розрізав кавун, (навіть, якщо будуть зйомки і не на баштані), але від нього (кавуна) може бути зайвий клопіт, тому краще замінити кавун яблукам чи грушами, розрізані дольки яких дід потім неквапливо подає то одному, то іншому своєму слухачеві, а ті також дуже повільно смакують ними.
ГЛІБ (після короткої паузи, немов просинаючись після душевної дідової оповіді): Ви так душевно розповідаєте про подруг козаків, а самі весь час одні. Скільки ми вас пам’ятаємо, ви завжди одні.
ТАРАС: А й правда, діду! Розкажіть нам про своє особисте життя. Була у вас колись дівчина чи дружина? Якщо була, то де вона зараз?
Вид Гната, який скорчив невдоволену міну на обличчі.
ГНАТ (невдоволено): Розповіді про козаків і про козацькі перемоги над ворогами України я люблю! А на пусте базікання про кохання ти дівчисьок не хочу і час марнувати! Краще я козацькими справами займусь. Буду загартовувати себе для майбутніх перемог над ворогом!
Гнат бадьоро поскочив, взяв до рук, булаву, сокиру, чи інший предмет, одійшов подалі осторонь і почав займитися. Чи жонглювати булавою, чи кидати сокиру, щоб вона встрявала в дерево, чи ще щось інше.
Оператор! Окремим блоком зніми побільше кадрів, як Гнат робить багато різних вправ.
Монтажер! Обов’язково потім вставляй ці кадри в наступну події! Основними подіями на екрані, звісно, буде те,як дідусь розповідає, а діти його слухають. Але можна (і потрібно) періодично (можна навіть дуже рідко) вставляти кадри того, як Гнат в цей час тренується.
Увага! Краще Гнату відійти якомога далі, щоб він не попадав у кадр. А якщо я буде попадати, то фрагменти видів Гната повинні співпадати! Щоб не було так, що на задньому плані глядач бачить, як Гнат кидає у дерево сокиру, і тут же монтажер включив у сюжет фрагмент, де він жонглює булавою. А через мить знову середній план, де віг уже з сокирою! Не повинно бути «накладок», які будуть «різати око».
МАРІЧКА (дивлячись услід Гнату, а потім повертається до діда): Вам не сердиться на нього, дідусю! Він просто не розуміє, що цими своїми словами він може образити ваші почуття. А взагалі він хороший хлопець.
МАРФА: Так! Гнат справжній товариш! Він просто безмежно кохає Україну і вже зараз завзято готує себе до того, щоб її захищати!
ЯВДОХА: Розкажіть про свою дівчину чи дружину! Будь ласка! Ви так щемно розповіли про кохання…
Крупним планом замріяне обличчя Явдохи, і тут же крупний план обличчя діда, який, глянув услід Глібу, повернувся до дітей, і скрушно похитав головою.
ДІД: Як же я можу на нього ображатися, якщо сам у дитинстві і юності був таким же запальним? Безмежно кохав одну дуже гарну дівчину, але Україну і козацьку справу любив ще більше. Моя кохана навіть ображалася на мене за те, що бачився з нею рідко. А все поспішав до Запорізької Січі, щоб нести там козацьку службу. А хіба я міг вчиняти інакше? Це зараз на просторах нашої неньки, слав тобі, Господи, все тихо і спокійно. А тоді полчища ворогів спокою Україні не давали! Гаряче тоді було на Січі. Навіть, коли не було бойових дій і тривало затишшя, все рівно потрібно було бути пильним і уважним, коли доводилося стяти на дозорі у Січі. І хоча доводилося ось так пильно чергувати іноді не одну добу, ця служба все рівно не була для мне нудною. Вона приносила насолоду! Стоячи на укріпленнях Січі, я спостерігав зверху за Дніпром. Споглядав, чи не пливуть, бува, через пороги, човни недоброзичливців. Чи не наближається ворог. Я був тоді таким же завзятим парубком, як цей бадьорий хлопчина. (Дід хитнув головою в бік Гната). Служити Україні мені приносило задоволення і насолоду.
Увага! Звісно, і у цьому епізоді, як і у попередньому, актор може читати (з виразом і емоціями!) цей свій монолог перед мікрофоном камери, дивлячись у текст сценарію. Але цього разу обличчя слухачів можна дати дише у самому початку його розповіді. Дальше повинні йти кадри, які бажано зняти у Запоріжжя, у нинішньому музейному комплексі під відкритим небом «Запорізька Січ». Актор (молодий хлопець віком приблизно 17-27 років) у козацькому жупані і одязі, з пістолем за поясом, ходить по Січі, раз по раз підходить до дерев’яного частоколу, прикладає долоню до очей, дивиться («із-під руки») вдалечінь, на русло Дніпра, хоче вгледіти ворога.
Це буде ліричний блок, де буде лунати лише некваплива розповідь діда, а кадри будуть такими, що глядач подумки полине в часи юності діда, в часи розквіту Запорізької Січі.
Ще більш ліричною буде наступний блок. Вірніше, це буде продовження. Але зараз дід буде говорити про свою кохану. Тому в першу чергу монтажер повинен далі застосувати ще більш ліричну музику.
Наступний блок можна і потрібно знімати на фоні природи: на березі річки, на фоні гіллястих дерев, на широкій зеленій галявині, по якій будуть бігати, пустувати, братися за руки і кружляти у танку закохані. (Згаданий вище юнак і дівчина його віку, також у вбранні того часу).
ДІД (замріяно, під звуки дуже ліричної музики): Коли наступили часи перемир’я я летів на крилах в село, де проживала моя кохана. Щоб скоріше обійняти її! Як ми кохали одне одного! То були кращі часи мого життя. Ми з ранку до вечора ходили, взявшись за руки, по росним українським лукам, бігали по полям, падали на траву, качалися по ній, насолоджувалися життям. Лежали посеред безкрайнього пшеничного поля, дивилися на небо, і милувалися, як величаво пливуть там, у височині, білосніжні хмари. Саме за таку, мирну і спокійну, милу Україну, щоб люди щасливо жили і кохалися у ній, під мирним блакитним небом, і воювали ми з ворогом. Щоб не дати йому змоги нагнати чорні над полями нашої неньки-Батьківщини. Щоб українці могли притискати до грудей своїх коханих…
Дід надовго замовк, зі смутком подивився на небо, в далечінь, перед собою.
Увага! Нагадую! Весь час, поки дідусь розповідав про кохану, на екрані глядач бачить кадри, як хлопець і дівчина, взявшись за руки, біжать по лукам, лежать посеред поля, розкинувши в сторони руки, милуються небом і т.д. І лише тоді, коли дід закінчив свою оповідь, глядач знову бачить на екрані діда, що дивиться вдалечінь, і почергово обличчя дітей, які деякий час мовчки спостерігають за ним.
ОРИСЯ (обережно, тихим голосом): А де зараз ваша кохана? Чому ви весь час один?
Дід тяжко зітхнув, повернув голову до дітей.
ДІД (сумним голосом): Всьому причиною є вибух ворожої порохової бомби. Він так контузив мене, що я надовго втратив пам'ять. Довго був між життям та смертю. З роками свідомість повернулася. Але частково. Я так і не зміг пригадати, в якому селі жила моя кохана. Де те село знаходиться. У якому краю. Дуже переживав з цього приводу, але нічого вдіяти не зміг. Тож, з часом змирився, але так і не одружився. Ніяка інша не була мила моїй душі. Все її згадував… Сумував за нею… Сумую до цього часу…
Діти з сумом подивилися на діда, переглянулися поміж собою.
МОТРЯ (співчутливо): То як же так?! Скільки років самому… Жах… Але ж багато чого ви пам’ятаєте. Скільки оповідей цікавих нам розповідали з часів вашої юності.
ДІД: Сам дивуюся. Дещо пам’ятаю чудово. А дещо, як не намагаюся, не можу загадати. Це стосується і моєї милої. Пам’ятаю, які смачні вареники з маслом та сметаною вона мені готувала. Ох, і смачні ж! Ох і любив я їх попоїсти! Багато чого іншого пам’ятаю. А ось село, в якому вона жила, ні…
Діти знову задумалися, Гліб почухав потилицю.
ГЛІБ: І що, ніяких речей не залишилося, які б могли підказати вам, де її можна шукати?
Дід задумався.
ДІД: Колись я дуже любив малювати. Тож одного разу, коли був у неї, у вільну хвилину сів, і намалював її хату. Ну… В якій вона жила. Цей малюнок дивом зберігся. Ось він…
Дід дістав пожовклого папірця і протягнув дітям.
Ті відразу пожвавішали, хутко взяли його до рук, почали розглядати малюнок.
СТЕПАН (взявши до рук малюнок, прискіпливо розглядаючи його, спочатку невпевнено, а потім все більш і більш бадьоріше): Якщо є малюнок, де видно, якою була хата, то, можливо, це допоможе у пошуках? Можливо, ви дасте нам цей малюнок? А ми поїздимо всюди. По ближніх і далеких селах, пошукаємо таку хату. Можливо, в ній до цього часу живе ваша кохана. Я вмію малювати. Можна я перемалюю цей малюнок?
ДІД (з подивом): Звісно, можна! Але… Не хочу вас турбувати. Нащо ви із-за мене будете по селах їздити. Час гаяти.
ГАННА (радісно): Що ви, дідусю?! Нам хочеться вам допомогти! Ваша розповідь розчулила нас! Ми горимо бажанням зробити добру справу. Допомогти вам! Правда ж, друзі!
ВСІ (дружньо, голосно, усі разом): Так! Звісно! Хочемо!
Діти відгукнулися так емоційно і голосно, що навіть Гнат, який все ще продовжував займатися справами, повернув голову на гомін і здивовано глянув на друзів.
ДІД (розчулився): Спасибі вам, дітки! Спасибі вам, рідненькі! В мне аж комок до горла підкотився… Ледь не плачу… Я вам щиро вдячний за вашу чуйність. Але… Хіба можна щось чи когось знайти? Адже стільки часу минуло… У мне на згадку про неї залишився ще ось цей оберіг. Який вона наділа мені на шию, коли я відправлявся у Січ. Ось, погляньте. Але… Якщо малюнок можете на час взяти… Тільки обов’язково поверніть! То цей оберіг я ні в якому разі нікому не даю! Я постійно ношу його біля свого серця. Як згадку, про свою кохану.
Дід дістав із-за пазухи медальйон, що висів на шнурку на його шиї, повернув його зображенням до дітей, і, не знімаючи з шиї, показав дітям, що зображено на оберезі.
Всі діти, як по команді, всім тілом нагнулися вперед, ближче до діда, напружили зір, щоб краще розгледіти медальйон.
Камера повільно рухається, знімає цей момент зі сторони, час того часу монтажер вставляє в сюжет коротку крупні плани зосереджених облич дітей. (Оператор! Зніми ці зацікавлені, заінтриговані обличчя! Діти, зіграйте на своїх обличчях згадані вище емоціях!)
Камера зосереджує свою увагу на Тарасі, повільно приближає його зображення.
ТАРАС (спочатку напружено дивиться на зображення медальйона, а згодом переводить погляд на Степана): Чудово! Це також може нам бути у нагоді нам під час пошуків. Малюнок хати ваш ми беремо з собою… Ми його вам повернемо! А Степан нехай краще намалює цей оберіг. Степан! Намалюй! (Тарас піднявся, повернувся до Гната, крикнув йому): Гнат! Іди додому! Запрягай підводу! Зараз будемо їздити по сусідніх селах! Спочатку по ближніх, а потім по дальніх. Ви згодні, друзі?
ВСІ (дружньо встають, піднаймаються, збираються): Так! З радістю!
Вид Степана. Лише він ще продовжував сидіти, дістав аркуш паперу, старенький погризений олівець, і почав змальовувати оберіг, раз за разом поглядаючи на нього.
Вид Гната, який зібрав свої речі, повернувся до друзів.
ГНАТ: Іду! Я з радістю! Чим сидіти на місці, краще мандрувати! Там заодно і продовжу своїх тренування. Поки ви будете своїми пустощами займатися, я проведу час з користю для себе.
Гнат поспішив геть, діти почали збиратися.
Крупно вид зосередженого обличчя Степана, який раз за разом дивиться то на оберіг (поперед себе), то на малюнок (опускає очі вниз і продовжує малювати).
Екран темнішає, кінець епізоду.
--
НАТ. Вулиці старинного села
Далі слідує довгий епізод, де не будуть звучати діалоги, а протягом відносно тривалого часу буде звучати за кадром українська музика, на фоні якої будуть чергуватися кадри з видами дітей, які подорожують по селі і оглядають хати.
В ідеалі для зйомок потрібно задіяти підводу і коня. Діти гуртом сидять на підводі, їдуть селом, раз по раз дивляться то на малюнок, то на хати. Мимо яких вони проїжджають. На всякий випадок пишу тут варіант сценарію, де не задіяні ні кінь, ні підвода. (На всякий випадок!)
Отже, звучить бадьора українська музика, глядач бачить дітей, які йдуть (їдуть) вулицею, озираються по сторонам.
Обов’язково повинні бути епізоди, коли діти заходять до подвір’я, щось у когось запитують, показують на малюнок, люди, поглянувши на нього, заперечливо хитають головами. Можна знімати цих людей зі спини, щоб не було видно їхніх облич, а видно обличчя дітей, які стоять перед ними, показують їм малюнок і щось розпитують. Можна навіть знімати цих епізодичних людей не в повний зріст, а лише спину, чи, навіть, плече, аби достатньо було того, щоб глядачі розуміли, що перед допитливими дітьми стоїть той, у кого вони розпитують, чи не бачили вони, бува, у своєму селі ось такої хати, яка зображена на малюнку. Оскільки епізодичні ролі цих людей незначні, то, на крайній випадок, можна було б задіяти на ці ролі не лише акторів-статистів, а й батьків дітей-акторів. Але, звісно, щоб на них в цей час обов’язково була одіж (хоча б верхня частина, яка попадає у кадр) старинного зразку, українське народне вбрання.
Обов’язково раз по раз, (нехай, навіть, рідко) показувати кадри з видом Гната, який в той час, коли діти бігають по подвір’ям, чекає їх посеред дороги, і, щоб не гаяти часу, займаються козацькими вправами та тренуванням. Якщо для зйомок буде задіяний кінь і підвода, то робити вправи він буде поруч з повозкою, яка стоїть на місці. Якщо такої не буде, то не гаяти час і загартовувати себе Гнат буде у будь-якому зручному місці: посеред вулиці, біля криниці з журавлем, і т.д. Режисер, оператор! Потрібно побільше задіяти для зйомок ті місця-локації, де є атрибути старини: старинний льох, криниця, плетений тин із лози, тощо.
У проміжках між тим, як діти ходять по дворах , а Гнат у цей час займається козацькими вправами, потрібно обов’язково показувати короткі фрагменти, коли діти або їдуть сільською вулицею на підводі, або просто йдуть по ній неквапливо, про щось між собою розмовляють, інколи навіть емоційно, ледь не сваряться.
Гнат весь цей час або править конем, або продовжує, трішки відставши від друзів, займатися своїми улюбленими вправами. Треба неодмінно підкреслити те, що Гната не цікавить те, чим займаються друзі. Він просто поїхав з ним у цю подорож «за компанію».
Далі слідує фрагмент, де діти будуть перемовлятися між собою, обговорюючи підсумки своїх пошуків. Це можна зняти на фоні того, як вони, сидячи на підводі, неквапливо їдуть вулицею, і розмовляють між собою. Або без поспіху йдуть вулицею, продовжують інколи позирати по сторонам, але все частіше хлопці «чухають потилицю», розчаровані тим, що їхні пошуки не дають результату.
Музика стає тихішою. Стає чутно розмови дітей.
ТАРАС (розчарованим голосом, чухаючи потилицю, з невдоволеним виразом обличчя): Не думав я, що буде так складно. За кілька днів об’їхали вже чималенько навколишніх сіл, а результату все немає…
МАРФА (понуро): Я також розчарована… Так хочеться бабусю знайти, порадувати дідуся. Він така добра людина…
МАРІЧКА: Звичайно будемо шукати і далі. Але, мабуть, давайте не з таким запалом бігати по селам. Потрібно частіше відпочивати. А то у мне вже ноги болять.
СТЕПАН: Згоден. Не лише ми, а і наш кінь все частіше утомлюється. Тому ми його і жаліємо. Залишаємо у кожному новому селі на краю села. Прив’язуємо до підводи, даємо сіна. Хай відпочиває. А ми самі в цей час пішки по селу ходимо.
Увага! Ці слова Степан скаже на випадок, коли на зйомках не будуть задіяні кінь і підвода. Якщо такі будуть, то Степан може скати інші слова: СТЕПАН: Згоден. Не лише ми, а і наш кінь все частіше утомлюється. Треба його жаліти, частіше давати йому відпочивати. Давайте будемо його залишати у кожному новому селі на краю села. Прив’яжемо до підводи, дамо сіна. Хай відпочиває. А самі в цей час пішки по селу будемо ходити.
---
ЯВДОХА: Попри втому я все рівно хочу і надалі шукати потрібну нам хату і бабусю. Дідусь так романтично розповів про свою кохану… Так хочеться її знайти…
Нагадую, що Гната в цей час ми бачимо або з віжками в руках, або з булавою, якою він все продовжує жонглювати, (чи з іншим предметом чи зброєю), і раз по раз інколи мелькає на екрані його обличчя крупним планом, де видно його байдужість до подій, що відбуваються навколо нього,
Але ось в цей момент потрібно обов’язково зняти обличчя Гната крупним планом і показати, як він раптом застиг на місці, озирнувся навкруги, щось помітив, очі його стали виразними, немов він схаменувся, прокинувся від якогось сну.
ГНАТ (голосно, емоційно): О! Так це ж в цьому селі, саме тут, проживає моя бабуся! Я так рідко у неї в гостях буваю, що вже й дорогу забув! Ви поки що хвилинку зачекайте тут. А я в гості до неї збігаю!
І Гнат, скочивши з підводи, (або просто залишивши посеред дороги свої речі), кудись побіг. (Увага! Оператор! Режисер! Ні в якому разі не зніміть так, щоб було видно, до якої саме хати він побіг! Просто махнув поспіхом друзям і вибіг з кадру. Також важливо зняти і те, що і вони, в свою чергу, не повернули голову в його сторону, і не подивилися, куди саме, в яку хату, попрямував їхній товариш).
Діти в цей час продовжили свою розмову, не звертаючи увагу на Гната.
ОРИСЯ: У будь-якому випадку ми не полишимо наші пошуки. Ми обов’язково повинні свого добитися!
МОТРЯ (бадьоро, впевнено): Що ти таке кажеш?! Звісно не полишимо Десь же вона повинна бути! Ця хата!
І Мотря, ще раз глянувши на малюнок, з легкою мірою розчарування передала його Ганні.
Ганна взяла до рук малюнок, тяжко зітхнула, мовчки поглянула на нього, неквапливо підняла голову і з сумним поглядом безцільно подивилася перед собою, кудись вдалечінь.
Ось у цьому моменті і Ганні потрібно зіграти добре свою роль, і оператору вдало зняти цей момент!!!
Отже! Ганна поспіхом, чисто інстинктивно, на хвильку поглянула на малюнок, опустила руку з аркушем паперу, і задумливо подивилася поперед себе. Камера повільно приближає обличчя дачники, ось ми вже бачимо її обличчя крупним планом, і спостерігаємо разючі зміни на ньому. Ганна дуже повільно починає випрямлятися, очі її стають все ширше, подив на обличчі все помітнішим. Зрозуміло, що дівчина побачила перед собою щось таке, що вразило її!
ГАННА (розтягуючи слова, з подивом у голосі і на обличчя): Погляньте! Це ж та сама хата, що зображена на малюнку!!!
Всі дружньо повернули голови в бік куди дивилася Ганна.
Вид Гліба, який глянув в вказаний бік, підняв вверх від подиву брови, поспіхом взяв у Ганни малюнок, глянув на нього, і тут же підвів очі, подивившись поперед себе.
Вид старовинної хати зблизька.
Крупно здивоване обличчя Гліба.
ГЛІБ (в подивом розтягуючи слова): Кажись, це й правда та хата… Що на малюнку… (А потім бадьоро, наче схаменувся): Так що ж ми гаємо час?! Ходімо скоріше!!!
І Гліб ледь не побіг до вказаної хати.
Усі поспішили за ним.
Камера починає знімати здалеку (а потім наближати зображення) або коня, що залишився стояти, запряжений у підводу, посеред вулиці, або булаву (чи інші знаряддя, яким займався Гнат), що одиноко «сиротіє» посеред дороги.

НАТ. На подвір’ї старовинної сільської хати
Камера повільно рухається, показує сільське подвір’я того часу: старовинну хату-мазанку з солом’яною стріхою, плетений тин з лози, глиняні горшки, надіті догори дном на палі цього тину, якщо є – криниця, погріб і т.д.
Бажано зняти (можна і в іншому місці, а при монтажі вклинити саме сюди) півня і курей, які шукають на землі щось їстівне, і т.д.
Вид наших дітей, які дуже повільно, немов крадучись, ідуть по подвір’ю, озираючись навколо.
Вид бабусі, яка вийшла на ганок з мискою в руках, вилила на землю воду, що була в ній, і вже почала повертися назад, але помітила дітей, зупинилася.
Ті, пробачивши її, посмілішали, підійшли ближче.
ТАРАС (нерішуче): Вибачте… Ви живете у цій хаті? Це ваша хата?
БАБУСЯ: Так, дітки. Моя. І мої батьки в ній жили. Проходьте, будь ласка. Буду щиро вам рада.
МОТРЯ: А де господар цієї хати? Ваш дідусь? Він є?
Бабуся з подивом подивилася на дітей.
БАБУСЯ: Ні, миленькі, немає… Сама хазяйную.. Практично все життя сама…
Починає лунати лірична українська музика, крупний план обличчя бабусі, помітно, як вона засумувала.
Побачивши поруч лавочку (стільчик, колоду, будь-що, на що можна присісти), вона сіла, задумалася.
МАРІЧКА: А в юності у вас наречений був?
Після цих слів очі бабусі стали ще с сумнішими, вона поринула у спогади.
БАБУСЯ: Звісно був! Козак! Справжній козак! Він не міг не подобатися мені! Такі парубки всім дівчатам подобаються! І по господарству все зробить, і міцно обійме, і гаряче поцілує. Залишив мені на згадку сина. А син онука. Але врешті решт ось, залишалася я сама…
Діти обступили бабусю, розсілися навколо неї.
ЯВДОХА (зачарованим голосом): А де ж дівся ваш козак? Де він зараз?
Бабуся тяжко зітхнула.
БАБУСЯ: Ох… І не питайте! Запальний він був. Любив совою країну, захищав її. Козаком він був. У Запорізькій Січі.
Обличчя дітей посвітлішали, вони пожвавішали.
МАРФА: Так він повернувся до вас із Січі? Чи пішов і не повернувся?
Але бабуся ніби і не чула її. Було помітно, що на поринула у спогади.
БАБУСЯ (з ностальгією у голосі і на обличчі, задумливо дивлячись кудись удалечінь): Як було з ним гарно… Це були кращі роки мого життя. Він носив мене на руках… Ми милувалися природою, насолоджувалися життям… Я зашивала йому сорочки, готувала їжу, яку він брав з собою в дорогу на Січ. Особливо вареники… Він так любив вареники з маслом і сметаною…
Діти переглянулися, на їхньому обличчі почав з’являтися азарт. Вони почали здогадуватися про те, що відбувається,
На щоці старенької забриніла сльоза.
БАБУСЯ (ніжним голосом): Кохайте, дітки, один одного. Хлопці! Носіть своїх дівчат на руках! Захищайте їх, не давайте нікому їх скривдити. А ви, дівчата, пам’ятайте, що ви є охоронцями домашнього вогнища. Підтримуйте своїх хлопців у всьому. Ваша підтримка для них безцінна! У них крила будуть виростати за спиною, це буде надавати їм сил, якщо вони будуть впевнені у тому, що дома їх чекають їхні вірні і люблячі кохані. На такому гармонійному поєднані чоловіка і жінки світ тримається! І буде триматися вічно…
Діти, затамувавши подих, слухають бабусю, не наважуються її перебити.
Бабуся замовкла, задумалася.
ОРИСЯ (обережно): Вибачте… Так ваш коханий повернувся з Січі? Чи ні?
БАБУСЯ (тяжко зітхаючи): Зазвичай повертався. Але останнього разу як пішов… Так і не повернувся… Видно, не змів відвернути від нього лихої долі оберіг, який я йому на прощання подарувала…
Музика звучить ще тривожніше (урочистіше), напруга і здогадка на обличчях дітей ще більш яскрава.
Степан дістає з кишені малюнок, який він сам зробив, дивлячись на медальйон діда, розгорнув його, підніс до очей бабусі.
СТЕПАН (тремтячим від хвилювання голосом): Скажіть… Такий оберіг ви йому подарували?
Бабуся спочатку мельком глянула на малюнок, але тут же знову повернула голову до аркуша, взяла його до рук, подивилася більш прискіпливо, обличчя її змінилося від щирого здивування.
БАБУСЯ (руки і губи її почали труситися від хвилювання): Звідки… Звідки ви знаєте, що медальйон був саме такий?!
По щоці бабусі покотилася сльоза.
Бабуся поцілувала зображення медальйона на аркуші, притиснула його до грудей.
БАБУСЯ (щемним голосом): Милий мій… Коханий… Як я за тобою сумую…
ГАННА (з захопленням): Оце любов… Хотіла б, щоб у мене в житті було таке щире кохання…
Саме в цей час відкриваються двері хати, і з них виходить… Гнат!
Він навіть не піднімає очей на присутніх, а зі смаком їсть вареники. В одній руці мін триває фактично порожню миску, а в іншій виделку, на якій знаходиться вареник.
При цьому Гнат апетитно жує, смачно ковтає пережоване, не звертаючи уваги на приступних.
ГНАТ (до бабусі): Вибачай, бабусю, що приїжджаю до тебе в гості дуже рідко. А зараз забіг до тебе лише на хвилинку. Просто ми з друзями були у вашому селі і мимо проїздили. (Гнат поставив порожню миску поруч, поклав туди виделку, смачно витер рукавом губи у сметані): Я затримався в хаті, до побачив вареники на столі. З маслом і сметаною. Ох, і люблю ж я їх! О! І друзі мої тут! А ви тут що робите?!
Лише зараз (відволікшись від вареників) Гнат звернув увагу на друзів. З подивом подивився на них. (Показати крупним планом його обличчя)
Ще з більшим здивуванням друзі дивляться на нього. (Показати кілька облич, на яких щири подив).
ГЛІБ (ледь не заїкаючись, від подиву важко заходячі солова): Це твоя бабуся???!!!
Крупно обличчя Гната, на ній сама невинність і щире здивування, він ствердно хитнув головою.
Чергуються обличчя дітей: вони аж роти повідкривали від здивування.
Можна закінчити епізод цими обличчями, а можна тим, що камера повільно рухається навколо дітей, фіксує цей кульмінаційний момент.
Екран темнішає, кінець епізоду.

НАТ. Біля хати діда, або на баштані, у полі
Звучить музика, вид діда, який сидить біля хати, чи біля куреню на баштану чи в полі.
Вид бабусі, яка поспіхом ледь не біжить до діда.
Крупним планом обличчя діда, видно, що на ньому почав заявляться подив: він впізнає колишню кохану.
Вид бабусі, яка поспішає до нього.
Вид діда, який піднімається і також ледь не біжить (поспішає, як це йому дозволяє його старче здоровця) біжить назустріч коханій.
Вид дітей, які поспішають слідом за бабусею.
Вид місця (раніше вибраного і на ньому сфокусовано увагу об’єктива камери) на яке і бабуся, і дідусь прибігають (забігають у кадр) одночасно.
Вони міцно обіймають одне другого і в такій позі застигають надовго.
Вид дітей, які зупинилися, і з щемом дивляться на зустріч.
Крупно вид руки діда, який гладить кохану по волоссю.
Вид кінчика пальця бабусі, яка обережно приторкається до морщин під очима та на щоках дідуся.
Фінальний епізод фільму: обоє, дідусь і бабуся, стоять обнявшись, пригорнувшись один до іншого, камера довго-довго повільно кружляє навкруги них.
Екран темніє, пішли титри.

Кількість діалогів кожного юного актора:
+ ГНАТ – 1 2 3 4 онук
+ ТАРАС - 1 2 3 4
+ СТЕПАН – 1 2 3 4 малює
+ ГЛІБ - 1 2 3 4
- ГАННА - 1 2 3 4
- МОТРЯ - 1 2 3 4
- ОРИСЯ - 1 2 3 4
- ЯВДОХА - 1 2 3 4
- МАРІЧКА - 1 2 3 4
- МАРФА - 1 2 3 4

УВАГА! Якщо до зйомок буду задіяні кінь і підвода, (що бажано, це додасть колориту), а серед хлопців не знайдеться той, хто буде правити віжками, можна зняти епізод з конем у статичному положенні. Як Гнат імітує, що натягує віжки, говорить коням: «Стояти!», зупиняє підводу, звучать слова, що кінь втомився, ми залишаємо його тут, на окраїні села, всі зістрибують з підводи, ідуть далі пішки, ведуть ті діалоги, які прописані вище у сценарії.
Звісно, не логічно коня і підводу «тягнути» на окраїну якогось села. Пам’ятуючи мудре прислів’я, що «Якщо гора не йде до Магомета, то він сам може прийти до гори», можна і потрібно епізод з конем зняти там, де знімальна група його знайде. (Попередньо знайде продюсер). І всі приїдуть у зазначений час до цього місця і знімуть даний епізод з конем.

ЛОКАЦІЇ:
- на фони старинних хат з солом’яною стріхою
РЕКВІЗИТИ:
- кінь, підвода, булава, інші атрибути, два пожовклих аркуші паперу, олівець,
ОДЯГ:
- старинний, український народний





Те, про що мовчать
З циклу «Козацькому роду нема переводу»
Соціальний фільм на тему виховання у дітей патріотизму і любові до рідної України
Сценарій короткометражки
Автор сценарію – Григорій Борзенко

У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ:
+ СТЕПАН –
- МАРІЧКА –

У РОЛЯХ:
+ ГНАТ –
+ ТАРАС -
- ГАННА -
- ОРИСЯ –

В ЕПІЗОДАХ:
- ЗЛОДІЙ-1 – актор
- ЗЛОДІЙ-2 - актор

У МАСОВЦІ:
- якщо серед батьків дітей-акторів будуть ті, хто бажає зніматися, і у кого буде український народний одяг старинної епохи (епоха Тараса Шевченка), той може зіграти епізодичні ролі тих, хто може проходити по вулиці, на задньому плані, вдалечині.

НАТ. Вид старинного українського села
Камера повільно рухається, показує мальовничу природу, зарослі дерев, хвилі, які повільно накочуються на берег, а потім і на поплавок, який покачується на хвилях.
Зображення поволі віддаляється, і глядачі бачать на екрані трьох хлопців, які сидять з вудками на мальовничому березі.
Продовжує лунати українська народна музика, ми бачимо то обличчя хлопців, які спостерігають за поплавками, то краєвиди навкруги.
ГНАТ: Ох я люблю ж я ось так посидіти з вудкою. Рибу половити. Романтично так. Тиша навколо…
ТАРАС: Я також. Мені навіть подобається не стільки риби наловити, і юшку потім посмакувати, скільки природою під час риболовлі милуватися.
СТЕПАН: Цілком згоден! Погляньте, якою мальовничою є наша українська земля! Які гарні верби, що над водою схилилися, у воді коси миють…
В цей час вдалечині почувся дівочий сміх.
Хлопці враз підняли голови, прислухалися, на обличчях з’явилася цікавість.
Вид (здалеку!) трьох дівчаток, які неквапливо їдуть в сторону берега, про щось розмовляють.
Крупним планом обличчя Гната, який аж рот відрив від подиву.
ГНАТ (говорить, і одночасно «змотує» вудку): Ух ти! Давайте хутчіше сховаємося! Щоб вони нас не побачили!
СТЕПАН (спокійним голосом, продовжує нерухомо сидіти і рибалити): А навіщо?! Чого це ми повинні ховатися?
ТАРАС (також піднімається, поспіхом «змотує» вудку, раз за разом дивиться на дівчат, які ще далеко і не бачать хлопців): Як це «навіщо»? Вони ж купатися, мабуть зібралися! Підгледіло, як вони будуть роздягатися. Адже це так цікаво!
ГНАТ: Так, це Ганна, Орися і Марічка. Чого сидиш? Тобі що? Не цікаво подивитися, як дівчата роздягаються?
СТЕПАН (незворушно): Ні! Не подобається! Мені Марічка дуже подобається… Не хочу я ось так… Підглядати… Це не чесно…
Тарас з Гнатом вже зробили крок до кущів, але побавивши, що Степан продовжує сидіти, швидко повернувся, буквально вихопив у Степана з рук вудку, і підштовхнув того в бік кущів.
ТАРАС (на ходу, хапаючи у Степана вудку): От дурний! Всі хлопці люблять підглядати за дівчатами! Ходімо хутчіше! А то із-за тебе вони і нас побачать. І все зірветься.
Хлопці причаїлися за кущами, та за стовбурами дерев.
Обличчя Гната і Тараса, які з лукавою посмішкою виглядають із-за дерев.
Вид дівчат, що підходять до берега, ближче до того місця, де знаходяться хлопці. .
Вид Гната і Тараса, які потирають від задоволення руки, підморгують одне одному, сміються, знову припадають до стовбура дерева, продовжують спостереження.
Вид двох дорослих чоловіків, які раптово вибігають із кущів, спрямовують на дівчаток дула своїх пістолетів, грубо хапають їх за руки, підводять до дерев, і починають прив’язувати кожну дівчину до стовбура кожного окремого дерева.
Обличчя хлопців, які аж відкрили роти від подиву і обурення. Вони щось нерозбірливо буркнули, і їх тривожні зойки заставили приєднатися до них і Степана, який ще з самого початку відійшов у сторону, сів на траву, і демонстративно повернувся до друзів спиною. В знак своєї незгоди з ними. Зрозумівши, що щось трапилося, Степан поспішив до друзів, глянув, що там діється.
Саме в цей час (зняти, показати) один із злодіїв грубо схопив за руку Марічку, штовхнув її у бік дерева, і почав прив’язувати до стовбура.
Крупним планом гнівне обличчя Степана.
Крупним планом його кулак, який він все сильніше стискає у злобі.
СТЕПАН (гнівно, пориваючись вибігти із-за дерева і побігти на допомогу дівчатам): Що???!!! Ти Марічку кривдиш?! Та я тобі зараз…
ТАРАС (хапаючи його за рукав, стримуючи): Почекай! Ти тільки справі нашкодиш! Що, ти не бачиш, що це не козаки, а вороги? Треба скористатися тим, що вони нас не помітили.
Тривожна музика звучить все тривожніше і голосніше. Гнат раз по раз виглядає із-за дерева, кусає губи, міркує, щоб придумати.
ГНАТ: Трас слушно говорить! При них зброя! Ми або загинемо, або самі у полон попадемо! І дівчат не визволимо. Тут потрібно не гарячкувати, а щось придумати. Хитрістю їх взяти.
Крупним планом обличчя Степана, який гарячкувато намагається щось придумати.
Вид злодіїв, які переконавшись, що дівчат вони прив’язали міцно, заспокоїлися, підійшли до одного х дерев, зняли шапки, поклали їх на траву, поруч зброю, присіли, прихилилися спиною до дерева.
Крупно обличчя Степана. Раптом обличчя його змінилося. Видно, що він щось придумав.
СТЕПАН (з азартом і хвилюванням у голосі, з рішучістю і азартом на обличчі): Придумав! Слухайте мене уважно! Пам’ятаєте про ту глибоку яму, яку ми вирили і прикрили зверху гіллям і сухим листям, щоб зловити з її допомогою вепра чи косулю?
Хлопці з подивом дивиться на нього.
ТАРАС (здивовано, невпевненим голосом, з подивом дивиться на Степана): Звичайно пам’ятаємо. Ми її біля старого гіллястого дуба вирили.
(Увага! Все залежить від локації, де буде зніматися цей епізод. Якщо там немає дуба, а є, наприклад, верба чи інше розлоге дерево, то і в цьому, і в подальших моментах, потрібно слово «дуб» замінити на «вербу», чи інше дерево, яке буду підходити для зйомок).
Вид прив’язаних до дерева дівчаток, які, побачивши, що нападники відійшли від них, вирішили покликати на допомогу.
МАРІЧКА (набравшись хоробрості, швидко озирнулася сторонах, глянула на нападників, і, зажмурюючи від страху очі, закричала): Допоможіть! Будь ласка, допоможіть!
Орися і собі почала волати:
ОРИСЯ (голосно): Хто нас чує! На допомогу!
Обоє злодії як ошпарені підхопилися, кинулися до дітей.
Один з них хотів затулити Марічці рота долонею, але лише почав підносити руку до її рота, як та почала «клацати зубами», показуючи, що хоче вкусити його. Тому від достав хустину, зав’язав їй рота.
Теж саме другий злодій зробив і з Орисею.
Дивлячись на це, Ганна зі страхом на обличчі вирішила підтримати своїх подруг.
ГАННА: Рятуйте! Допоможіть нам!
Перший злодій, почувши це, облишив Марічку, і побіг до Ганни.
Підбігши, замахнувся, вона зіщулилася, він в цей час дістав хустину, також зав’язав їй рота.
(Увага! Можна також просто «затулити» рота цією ж хустиною, але в часи короно вірусів, напевно, робити це недоречно. Батьки дівчаток! Візьміть з собою чисті білі хустини для цього! Щоб ви були цілковито впевнені у безпечності цього знімального епізоду. Якщо батьки впевнені в чистоті вашої ж хустини, дозвольте акторам «запхати до рота» їх, що буду виглядати більш реалістично. Але і «зав’язати рота», зробивши «вузлик» хустини заду, на потилиці, це також прийнятний варіант).
Вид хлопців, які уважно слухають Степана, раз по раз хитають головою у знак згоди.
СТЕПАН: Тільки не забудьте! Зробіть все так, щоб вони побігли саме тою стежкою, що веде саме до цієї ями! А я постараюся за цей час дівчат з полону визволити.
ГНАТ (хитає готовою у знак згоди, піднімається): Хитро придумав! Молодець, Степане! Ми побігли!
Гнат з Тарасом підхопилися і прожогом побігли геть від берега.
Степан став крадькома прокрадатися вздовж берега ближче до того місця, де були дівчатка.
Камера знімає спочатку здалеку, а потім все наближує зображення кинутих на траві вудок. (Не обов’язково, але можемо положити поруч з ними декілька невеличких рибин).

НАТ. Галявина, на якій знаходяться дівчата
Вид Степана, який підійшов (підповз) максимально близько до галявини, на якій були полонені дівчата і їхні кривдники. Хлопець бачить і розгублених дівчат, які роблять рвучкі рухи руками, щоб визволити себе від канатів, але у них нічого не виходить, і злодіїв, які розклали на траві сало і хліб, цибулю, почали відрізати шматочки сала, їсти, жувати.
Вид Траса і Гната, які добігли до визначеного ними місця, зупинилися, повернулися, поглянули назад, зробили повний подих, щоб голосно закричати.
Вид злодіїв, які жують хліб з чалом, і в цей час досить голосно чути голос Тараса.
ТАРАС (за кадром розбірливо чути його голос): Агов! Дівчата! Ви де?! Ми знаємо, що ви десь сюди пішли!
Обоє злодіїв вмить підхопилися, рвучко повернулися в сторону, звідки було чутного голос, насторожилися.
ГНАТ (голос за кадром): Не будемо ми вас шукати! Ми йдемо купатися на наше улюблене місце біля старого гіллястого дубу! Йдіть за нами! Доганяйте нас!
Гнат почав це казати тоді, коли в кадрі були злодії, а його голос звучав (здалеку) за кадром. А закінчити монолог можна тим, що вже обоє хлопців ми бачимо в кадрі і чуємо (зблизька) голосний голос Гната.
Вид хлопців, які повертаються, і неквапливо йдуть далі.
Вид злодіїв, які переглянулися, перший махнув другому, мовляв, біжи за ними, і той побіг у ту сторону, звідки лунав голос.
Злодій-1 повернувся до дівчат, зле посміхнувся, потер від задоволення долоні.
Вид Злодія-2, який зразу без огляду біжить за хлопцями (в цей час він їх не бачить, лише орієнтується на слух), а потом все частіше став крадькома дивитися вперед, ставати на кінчики пальців, інколи й підстрибувати, намагаючись побачити тих, за ким побіг.
Вид Степана, який зле дивиться на Злодія-1, досадує, що той не побіг слідом за своїм товаришем, а заважає зараз йому звільнити дівчат.
Злодій-1 також нервує, раз по раз дивиться в ту сторону, куди побіг його товариш.
Вид Злодія-2, який, нарешті, побачив хлопців, прискорив ходу, намагаючись їх наздогнати. Але поки що доганяв їх, роблячи «перебіжки» від одного дерева до іншого, час від часу ховаючись то за одним стовбуром, то за іншим, намагаючись, щоб діти його не помітили.
Музика стає все тривожнішою.
Вид хлопців (з різних ракурсів), які продовжують іти, але крадькома озираються, щоб той не помітив, що вони помітили того, хто їх переслідує. (Для цього вони можуть піднімати з землі якийсь камінь чи квітку зірвати, або листя з дерева, і в цей час непомітно «зиркати» назад).
ТАРАС (пошепки, не озираючись назад, коситься очима на товариша): Ти бачиш його?
ГНАТ (також не озирається, відповідає товаришу не повертаючи голови): Так! Він переслідує нас. Вже зовсім близько. Але і наша пастка зовсім поруч. Он вона! Давай обійдемо її з двох боків. А він піде прямо посередні і потрапить у неї…
Вид Степана, який крадучись підбирається до дерева, до якого прив’язана Марічка.
Крупно обличчя Степана, на ньому напруга, він все позирає на злодія.
А злодій раз по раз дивиться у сторону, куди пішов його товариш.
Вид Траса і Гната, які вміло пройшли вузьке місце між двох дерев, не наступивши на прикриту хмизом і опалим листям пастку, яка знаходилася якраз між цими деревами.
Вид Злодія-2 що прямує за ними.
Вид Тараса і Гната, які звернули стежиною, і, розуміючи, що з цього моменту злодій їх не бачить, зразу ж повернулися, і почали потайки слідкувати за ним крізь листя дерев і кущів.
Злодій-2, зрозумівши, що діти повернули стежиною, зникли з поля зору, і в цей час не бачать його, вже не ховаючись «з усіх ніг» побіг слідом за дітьми.
Ця «втрата пильності» зіграла з ним злий жарт. В азарті переслідування він побіг стежино, якою йшли діти, між двох дерев, і наступив на прикриту хмизом яму.
Можна зняти крупним планом ногу злодія, яка ступає на хмиз.
Вид (збоку) як злодій наступає на пастку і починає провалюватися у яму.
Увага! Зняти момент, коли він саме починає провалюватися! Звісно, спеціально для зйомок буде вирита така яма, але немає сенсу рити її «в два людських рости», (як це передбачено сценарієм, логікою подій). Пропоную вирити неглибоку яму, (обов’язково свіжу землю віднести подалі, щоб вона ні в якому разі не попадала в кадр!), прикрити хмизом і листям, максимально добре замаскувати її, щоб не «різала око» можлива «пляма» на стежці, якщо отвір буду замасковано неуміло, поспіхом.
Глядач бачить, як злодій, відчайдушно махнувши руками, починає провалюватися у пастку.
Вид Тараса і Гната, які аж підстрибнули від радощів, захлопали у долоні, стиснули кулаки. З цього глядач розуміє, що злодій остаточно провалився у яму.
Вид хлопців, які, з радістю і азартом на обличчях, тут же вибігають зі своєї схованки і біжать до ями. (В реальності вони поки що просто «вибіжать із кадру». Підбіжать до ями вони вже в наступному епізоді).
Вид Злодія-1, який ходить по галявини, хвилюється, раз за разом поглядає у сторону, куди пішов його товариш. Кілька разів він поривався кинутися туди, до друга, але зупинявся, повертався в сторону полонянок, яких він зголосився охороняти.
Вид Степана, який бачить, що злодій все частіше дивиться в інший бік, тому вирішив почати робити те, що задумав.
Він підкрався до дерева, до якого була прив’язана Марічка, і з великою обережністю почав розв’язувати вузли канату. Дівчинка була з іншого боку дерева і в цей час його не бачила.
Музика звучить все тривожніше і тривожніше.
Чергуються кадри того, як Злодій-1 все частіше дивиться то вдалечінь, то позирає на полонянок, з кадрами того, як Степан розв’язує (намагається ровязати тугий вузол) перший вузол на канаті.
Раптом Злодієві-1 увірвався терпець. Він вирішив кинутися на поміч своєму товаришеві, але вирішив ще раз переконатися, що полонянки прив’язані добре і за час його відсутності нікуди не втечуть.
Він прожогом кинувся до однієї з дівчат, швиденько перевірив (поглядом і руками) міцність вузлів, і тут же кинувся до Марічки.
Все трапилося настільки швидко, що Степан лише в останній момент побачив, що злодій, перевіривши міцність кріплення пут першої полонянки, зараз підійде до Марічки. Він одним стрибком відскочив від дерева, і упав у траву.
Вид Злодія-1, який швидко іде в сторону Степана.
Крупно обличчя Степана, який зажмурився, чекаючи, що злодій зараз наткнеться на нього.
Крупно вид взуття злодія, його кроки, якими він мне траву.
Крупно вид руки злодія, яка лягла на рукоять пістоля або шаблі.
Вид очей Степана, він зажмурився ще сильніше.
Вид ноги, яка стала поруч з лежачим Степаном. (Можна поруч з його обличчям).
Крупно вид обличчя Степана, він зціпив зуби!
Вид (с середньої дистанції) як злодій, пройшов, не помітивши Степана, мимо нього, дуже швидко помацав (показати крупно) міцність вузлів, побіг до наступної полонянки, поспіхом глянув на її вузли, і щодуху побіг у сторону, куди раніше поспішив його друг.
Вид Тараса і Гната, які підбігли до ями, і почали поспіхом накривати її гіллям і притрушувати зверху сухим листям і травою. (Весь час повинна звучати тривожна музика!)
Вид Злодія-1, який біжить на допомогу другу.
Знову вид Злодія-1, він біжить, на обличчі його тривога і злоба.
Вид обох хлопців, які дуже поспішають, щоб накрити і замаскувати яму-пастку.
Вид Степана, який, побавивши, що злодій побіг геть, швидко підбіг до Марічки,і почав розв’язувати її руки.
Вона помітила, що хтось розв’язує її, намагається повернутися, подивитися, але не може.
Розв’язавши руки, Степан тут же розв’язав і хустину, якою було зв’язано дівчинці рота.
Відчувши свободу Марічка швидко повернулася, поглянула на свого спасителя оторопіла від несподіванки.
Крупно здивоване обличчя дівчини і її широко відкриті очі.
МАРІЧКА (вкрай здивованим голосом): Степан?! Як ти тут опинився?!
Той нічого не відповів, поспішив до обох дівчат, спочатку розв’язав їм хустинки, ті полегшено зітхнули, і зразу ж почав розв’язувати руки Орисі.
Вид Степана, який намагається звільнити від пут Орисю.
ОРИСЯ (схвильовано): Спасибі тобі, Степан! Як гано, що ти тут опинився і звільнив нас.
СТЕПАН (продовжує розв’язувати, не піднімає голови): Дякувати потім будемо! Ви краще скажіть, хто ці люди і що вони хочуть? Ви ж, мабуть, чули, про що вони розмовляли між собою.
ГАННА: Так! Чули! Це вороги! Вони так недобре відгукувалися про українських козаків!
Степан якраз закінчив звільняти Орисю, і на мить аж полишив своє заняття і застиг на місці, так його вразили ці слова.
ОРИСЯ (відчула, що вона вже не прив’язана, повернулася до Степана): Вони сварилися, що, мовляв, цих клятих козаків неможливо перемогти. Що козаки такі відважні і вмілі, що в чесному бою з ними вони зладнати не зможуть.
Степан кинувся звільняти Ганну, розв’язувати її канати, але продовжував слухати.
ГАННА: Тож, кажуть, віднині вони будуть полонити дружин і дітей козаків. Щоб насолити їм! Зробити їм боляче…
Степан знову закляк на місці від почутого.
Крупним планом обличчя Степана, на якому біль і гнів.
СТЕПАН: Що?! Справді таке казали?! Як це підло… Господи… Як же нашим батькам-козакам з ними не воювати, якщо вони такі нелюди?!
Крупним планом обличчя Марічки. Вона з повагою дивиться на хлопця, розуміючи, що він не лише смілива (рятує їх), а і чуйна і добра людина.
Степан ще раз хитнув головою, настільки його вразило почуте, і продовжив поспіхом ровязувати вузли Ганни. Але вони не піддавалися, були дуже туго зав’язані.
Дивлячись, що у нього нічого не виходить, хлопець навіть хотів розв’язати вузол за допомогою зубів. Він відрив рота і хотів вхопитися за вузол то з одного, то, помінявши місце і нахил голови, з іншого боку, але кожен раз зупинявся, так і не торкнувшись зубами вузлів, продовжив розв’язувати пальцями, але у нього нічого не виходило.
Вид Марічки, яка повернулася в сторону дерева, під яким злодії і їли сало.
Крупним планом: на траві лежать покинуті сало, хліб, цибуля, ніж, шапка одного зі злодіїв.
Марічка побігла до ножа, взяла його, простягнула хлопцю.
Той весь був зосереджений на своїй справі, тому спочатку не звернув на неї увагу.
Марічка, дивлячись, що він не помічає її руку з ножем, іншою рукою торкнулася його плеча. Зробила це дуже обережно і ніжно! Марічка! Зіграй, будь ласка, в цьому епізоді так, щоб глядачам було зрозуміло, що ти закохалася в нього. Зіграй очима, поглядом, виразом обличчя, рухами рук, інтонацією голосу.
МАРІЧКА (дуже ніжним голосом): Степане… Ось… Візьми… Будь ласочка…
Ось тут хлопець взяв ножа з рук дівчини.
Можна зняти, що вона, коли він брав у неї ніж, іншою рукою легенько торкнулася зверху його руки, намов би «погладила» його руку.
Вид Злодія-1 який біжить вперед.
Вид Гната і Тараса, який закінчили останні приготування, кинули зверху «укриття» ще по жмені сухого листя і трави, і поспіхом побігли до с свого укриття.
Вид Злодія-1, який підбігає до знайомого нам місця.
Вид хлопців, які напряглися, очікуючи, чи потрапить і другий злодій в їхню пастку.
Вид Злодія-1, який наступає на замасковану яму, і, бачачи, що «земля провалюється під ним», відчайдушно махає руками і відчуває, що він «летить вниз».
Вид хлопців, які радіють, схвально хлопають один другого по плечах, і вибігають зі своєї засідки.
Вид Степана, який, звільнивши Ганну, (перерізав канат), махає рукою дівчатам, мовляв, біжіть за мною, кинувся вперед.
Пробігаючи мимо місця, де снідали злодії, він нагнувся на ходу, підняв з трави шапку злодія, сунув її за пазуху, і побіг далі.
Через пару кроків він озирнувся, побачив, що дівчата відстають, повернувся, взяв за руку Марічку, і став допомогти їй. (Актори! Якщо вам тяжко бігти, а це і не обов’язково, то просто грайте так, що ви дуже і дуже швидко йдете! Напрочуд поспішаєте! Потрібна в цьому моменті динаміка і хвилювання! Тут некваплива «прогулянка» недоречна!)
Вид канату, який лежить на траві.

НАТ. Галявина біля «пастки»
Камера повільно рухається, показує верхівки дерев, природу, поволі опускається донизу, і ми бачимо знайомі нам два дерева, між якими видніється купа гілок: там знаходиться пастка, у яку потрапили злодії.
Вид Степана, який підходить до ями зазирає в неї.
Вид Степана з ями. Оператор з камерою знаходиться або в цій неглибокій ямі, або знімає цей момент в іншому місці, стоячи внизу, перед «кручею», а Степан, знаходячись зверху, схилився над «обривом», імітуючи, що він зазирає у яму зі злодіями.
Обличчя Степна зосереджене, він уважно дивиться кудись вниз, говорить пошепки, глядачеві повинно бути зрозуміло, що він звертається до тих, хто сидить у ямі.
СТЕПАН (пошепки, раз за разом озираючись): Тихо! Нічого не говоріть! Щоб нас не почули мої друзі! Слухайте мне уважно! Мене тут ображають, і я хочу їм всім насолити, і допомогти вам. Скажіть де, я якому селі, зараз перебувають ваші друзі, і я побіжу до них, погукаю їх вам на допомогу. Щоб вони і вас звільнили, і помстилися за вас! (Степан рвучко підняв голову, з тривогою огледів все навкруги, і, переконавшись, що ніхто до нього не йде, знову зазирнув у яму). Вони не повинні помітити, що я вам допомагаю! Ось! Кидаю вам огризок олівця і шматок паперу. Можете написати записку своїм друзям, загорнути її в камінець, і кинути мені назад. Я з цією запискою, де ви попросите допомогу у своїх друзів, зразу ж побіжу до них. Ось! Тримайте!
Хлопець дістав олівець і згорнутий аркуш паперу і кинув вниз, полохливо озирнувся.
Камера піднімається вгору, рухається, спочатку показує верхівки дерев, а потім небо і хмари.

НАТ. Біля старинної селянської хати
Камера повільно рухається, показує хмари на небі, поволі опускається донизу, знімає димар і солом’яну стріху старовинної селянської хати, побут навколо неї.
Крупним планом ноги Степана, який їде по сільській вулиці. (Увага! Потрібно ретельно підібрати взуття для нього, щоб це не було сучасне взуття!)
Вид Степана зі середньої дистанції, його видно в повний зріст, він підходить до хати.
Вид чоловіків, які займаються там якимось справами. (Це можуть бути будь-які справи, але бажано не мирні, а військові. Наприклад, чоловіки чистять чи протирають пістолі, точать лезо сокири, протирають шаблю, тощо).
Увага! Краще, якщо чоловіків (у старовинному вбранні!) буде більше, але якщо їх буде лише двоє, це також допустимо. Адже не в ворогах справа і не в їхній кількості, а в Степані, який був, є і залишається головною особою в фільмі і в даній ситуації.
Тому і знімати потрібно чоловіків лише «зі спини», щоб видно було лише обличчя Степана, який буде стояти перед ними і говорити з ними. Роль цих двох можуть зіграти ті ж самі актори, але, звісно, бажано, щоб вони були одягнені у інший одяг. Особливо це стосується головних уборів і верхньої частини одягу.
На задньому плані вдалечині можна задіяти одну-дві чи більше жінки (в народному українському вбранні), які будуть неквапливо йти по своїх справах, або з відрами та коромислом у руках, або з косою, тощо. Роль цієї масовки за згодою можуть зіграти мами чи бабусі, родичі дітей-акторів.
Степан рішучим кроком підходить до чоловіків, звертається до них голосом, у якому багато хвилювання і тривоги.
СТЕПАН (каже «ривками», інколи переводячи подих після швидкої ходи): Двоє ваших друзів потрапили у халепу! Просять, щоб ви зібрали всіх своїх людей, і поспішили їм на допомогу! Ось, вони навіть записку вам написали! (Хлопець простягнув їм шматок пом’ятого паперу. Той, хто був ближче до Степана, взяв, поглянув на написане). Вони в полоні у козаків. Щоб ви мені повірили, вони ще передали, як доказ, ось ці речі.
І Степан простигнув їм шапку (яку він підібрав під деревом) і ніж, (яким злодії різали сало).
Епізод можна завершити видом руки чоловіка, який щосили гатить металевим стержнем по металевому бруску, закликаючи цим «дзвоном» усіх до загального зібрання.
Режисер може вибрати для фінального кадру цього епізоду іншу дію.

НАТ. Біля криниці, біля старинного погребу, або біля старинної хати (але вже іншої, або тієї самої, але з іншого боку), або біля іншого «атрибуту старини»
Вид дітей (усіх, окрім Степана), які сидять (хто стоїть), і жваво щось обговорюють. Поки лунає музика, не чутно, що саме.
До гурту підходить Степан.
Всі радо його зустрічають, по-дружньому плескають по плечу, вітають.
ГАННА (до Степана, радісно і привітно): Ну! Нарешті! Ми тебе зачекалися! Привіт! Герой ти наш!
Степан підняв руку, щоб щось заперечити, але Гнат не дав йому і слова сказати.
ГНАТ (бадьоро, плескаючи Степана по плечу, пропонує тому сісти на вільне місце, той сідає): Ні! Нічого не кажи! Саме головне, що конче було необхідне, ти вже сказав! Вірніше, зробив! Молодчина! Ніхто з нас до такого і не додумався б!
Степан ніяково звів плечима.
ТАРАС: Чого ти соромишся? Ти дійсно вичинив подвиг! Це ж потрібно було все так хитро придумати, щоб ворога виманити з його лігва і заманити у засідку. Коли ти привів сюди ворогів, ми вже встигли попередити козаків, і вони чекали їх у засідці!
ОРИСЯ (весело, бадьоро, піднімаючись): Дорослі у селі дійсно вважають, що ми вчинили подвиг. Особливо ти. Кажуть, достойна козацька зміна підростає! Хочуть нас нагородити. Зараз почнеться загальне зібрання в центрі села! Ходімо! Вже час! Вони нас там, напевно, вже чекають! Ходімо!
Вона підхопилася, махнула друзям рукою, всі поспішити за нею.
Залишились сидіти лише Степан і Марічка.
Друзі відійшли вже досить далеко, озирнулися, Гнат побачив, що Степан з Марічкою залишилися, хотів погукати їх, але Ганна приклала палець до губ, примусила його замовкнути.
Починає звучати лірична українська народна музика. Камера почергово показує то Марічку, то Степана, які раз за разом підіймають один на іншого погляд, хочуть щось сказати, але не наважуються, знову опускають очі і мовчать.
Нарешті Марічка заговорила.
МАРІЧКА (тихим, ласкавим голосом): Чого ми сидимо? Ходімо! Нас чекають.
СТЕПАН: Зачекай! Я хотів тобі щось сказати…
І знову запанувала тиша, Степан зніяковів, опустив в нерішучості очі.
Крупно обличчя Марічки, її очі, вона допитливо дивиться на хлопця.
МАРІЧКА: Ну, то кажи. Я слухаю…
Степан в нерішучості, він набрав повні груди повітря, щоб звернутися до неї, підняв очі, але, побавивши великі, виразні, красиві очі Марічки, знову знітився, опустив очі, тяжко зітхнув.
МАРІЧКА: А я знаю, що ти мені хочеш сказати. Що я тобі подобаюсь…
Степан рвучко підняв голову, полохливо подивився на Марічку.
СТЕПАН (розгублено, ніяковіючи): А… А звідки ти знаєш?! Я ж про це не казав…
Крупним планом обличчя Марічки, яка мило посміхнулася.
МАРІЧКА: А про таке не кажуть… Про таке мовчать… Про таке кажуть очі… Подих…
Дівчина не зводить очей з хлопця, той піднімає очі, але бачить,як вона виразно дивиться на нього, знову ніяковіє і опускає очі.
МАРІЧКА (замріяно): Я пам’ятаю, з якою теплотою ти розповідав, як твоя мама щиро любить твого тата. Як вона готовить йому їсти, проводжає його в походи, чекає його, сумує за ним. Я бачила, як ти потайки дивився на мене. Я розуміла, що це означає… (Вона на мить замовкла, зітхнула, продовжила). А ти знаєш… Мені також хочеться, коли я виросту, готувати тобі смачні запашні українські борщі, проводжати тебе, чекати, зустрічати…
Степан повільно підняв голову, подивився на Марічку широкими від поливу очима,
СТЕПАН (в голосі і велике здивування, і радість): Справді?!
Марічка посміхнулась, піднялась, простягнула Степанові руку.
МАРІЧКА: Ходимо! Нас чекають наші друзі! Все село нас чекає!
Крупним планом простягнута рука Марічки.
Рука Степана бере в свою руку руку Марічки.
Вид цих рук, які віддалюється все далі і далі.
Продовжує звучати лірична українська народна музика.
Екран темніє, пішли титри.

Кількість діалогів кожного юного актора:
+ ГНАТ – 1 2 3 4 5 6 7 8
+ ТАРАС - 1 2 3 4 5 6 7 8
+ СТЕПАН – 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
- ГАННА - 1 2 3 4
- ОРИСЯ - 1 2 3 4
- МАРІЧКА - 1 2 3 4 5 6 7

ЛОКАЦІЇ:
- на березі, в заростях, на фоні старинних хат (двох) з солом’яною стріхою
РЕКВІЗИТИ:
- три вудки (за комишу, примітивні), яма-пастка, пістолі, шабля, ніж, сало, хліб, цибуля, аркуш паперу, олівець, сокира
ОДЯГ:
- старинний, український народний





Усім серцем кохати Україну
З циклу «Козацькому роду нема переводу»
Соціальний фільм на тему виховання у дітей патріотизму і любові до рідної України
Сценарій короткометражки
Автор сценарію – Григорій Борзенко

У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ:
СТАРІ ЧАСИ:
+ ГНАТ –
+ ТАРАС -
+ СТЕПАН -
- ГАННА -
- МОТРЯ -
- ОРИСЯ -
- ЯВДОХА -
- МАРІЧКА -
- МАРФА -

ТЕПЕРІШНИЙ ЧАС:
+ РОМАН -
+ ГЛІБ -
+ ЄГОР -
- АСЯ -
- ІРА -
- ІНГА -
- ЯНА -
- СОНЯ -
- НІНА -

У РОЛЯХ:
- ВИКЛАДАЧ – історичного гуртка
- ВЧИТЕЛЬКА – у сучасній школі

В ЕПІЗОДАХ:
- ВЧИТЕЛЬ – у старинній школі

У МАСОВЦІ:
- якщо серед батьків дітей-акторів будуть ті, хто бажає зніматися, і у кого буде український одяг старинної епохи (епоха Тараса Шевченка), той може зіграти епізодичні ролі тих, хто буде проходити по старинному селу на задньому плані. Якщо таких не буде, то можна зняти і без масовки. Нагальної потреби у цьому немає.

ЕПІЗОД ПЕРШИЙ: минулий час
Локація – на фоні старинної хати, бажано хати-мазанки з солом’яною стріхою. Якщо такої немає, то знімається на фоні крини ниці, чи іншого атрибуту «під старину». В крайньому випадку знімається на фоні зелених дерев чи кущів, або на березі.
(В ідеалі це можна було б зняти в Києві у Пирогово – музей старинної української архітектури і культури. Але цікавіше, звичайно зняти фільм не лише з місцевими дітьми, але й на фоні місцевих локацій і краєвидів).

НАТ. Вид старинного українського села
Звучить лірична українська музика. Камера повільно рухається, показує небо, хмари,
потім солом’яні стріхи старинних українських хат-мазанок,
потім вид вулиці, де видно тин, криницю з журавлем, та інші атрибути старинного українського села.
Камера зупиняється на трьох хлопчиках-підлітках, яких спочатку ми бачимо вдалечині, але потім об’єктив наближає їх, і ми бачимо, чим вони займаються.
Гнат завзято піднімає та опускає невеличку колоду (чи інший тягар), зрозуміло, що він «качається», хоче стати сильнішим.
Тарас раз по раз кидає в суху колоду невелику сокиру, він відточує майстерність вражати ціль сокирою.
Степан стріляє з лука, або займається вправами з булавою, чи іншими вправами, якими зазвичай займаються козаки.
Продовжує звучати бадьора українська народна музика, камера довго з різних ракурсів детально знімає вправи хлопців.
Вид дівчат, що йдуть сільською вулицею, про щось жваво між собою розмовляють.
Вид дівчат більш великим планом, видно, що вони помітили хлопців, на мить зупинилися, з цікавістю подивилися на них і тут же поспішити до них вже більш жвавою ходою.
Вид збоку, як дівчата підходять до хлопців.
ГАННА (голосно, ще здалеку): Привіт, хлопці! Чим це ви тут займаєтеся?
Хлопці з зосередженими і поважними обличчями продовжують робити кожен свою справу, не звертаючи увагу на дівчат.
МОТРЯ (крупним планом її обличчя, на ньому починає з’являтися гримаса невдоволення): А чому ви не відповідаєте? Ми ж до вас звертаємося!
Вид Гната, який якраз в цей час нагнувся, опустив колоду, яку щойно піднімав, випрямився, на мить перевів подих, повільно витер рукою спітніле чоло.
ГНАТ (витираючи рукою спітніле чоло): Тому, що ми, хлопці, тут серйозними справами займаємося.
ТАРАС (невдоволеним тоном): А ви, дівчата, відволікаєте нас, хлопців, від важливих справ. Ви, дівчата, лише пустувати та базікати любите.
ОРИСЯ (під бочилася, нахмурила брови): Чому це лише базікати? Ми також серйозними справами займаємося.
Вид Степана, який посміхнувся при цих словах.
СТЕПАН (високо мірним, зневажливим тоном): Які у вас, дівчисьок, можуть бути важливі справи? Ось ми навчаємося загартовувати себе, як наші батьки, козаки! Щоб захищати рідну Україну! А ви що?!
Крупним планом вид Марічки, яку ці слова розлютили.
МАРІЧКА (гнівно): Що ви таке кажете?! Ми, дівчата, також усім серцем і душею кохаємо рідну неньку - Україну! Особисто я бажаю все робити, щоб її ніхто і ніколи не кривдив!
ЯВДОХА: Я також! І хотіла б точно так, як ви, хлопці, боронити і захищати нашу рідну Україну!
МАРФА (бадьорим, завзятим голосом): Цілком з вами згодна, дівчата! Тож ви, хлопці, замість того, щоб проганяти нас, краще б навчили нас тому, що ви знаєте і умієте.
ГАННА (ніжним, ласкавим голосом): Дійсно! Хлопці! Миленькі! Навчить нас, будь ласка!
ГНАТ: Таке скажете! Не дівоча це справа! Ви не повинні займатися тяжкою працею.
І з цими словами Гнат повільно і поважно поплескав долонею по колоді, яка лежала поруч з тим місцем, де він присів відпочити.
МОТРЯ (бадьоро): Що?! Ми не повинні займатися працею? А коли на городі чи в полі батькам допомагаємо?! Хіба там легка праця?!
ОРИСЯ: Згодна! А ну ж! Навчить нас своїм справам. Ми також хочемо уміти боронити наш рідний край від ворогів.
МАРІЧКА (ласкавим тоном, з ніжним поглядом): Хлопці! Будь ласка, навчить нас своїм козацьким справам!
ЯВДОХА: Нам не обов’язково тяжку колоду піднімати. Як Гнат це робить. Ми можемо пістолі чистити і заряджати. Чи ще щось інше робити.
ТАРАС (подивився на дівчат, озирнувся на своїх друзів): А й правда, хлопці. І дівчатам справа знайдеться! Зараз якраз тяжкі часи для України. Ворог наступає.
СТЕПАН (скрушно похитав головою): Згоден. Татко передає звістки з Запорізької Січі. Каже, війська ворогів усе сунуть і сунуть на Україну, на Січ. У козаків вже рук не вистачає, щоб відбивати навали клятих бусурманів.
МАРФА (жваво): Ось бачите! Можливо, їм допомога потрібна буде?! Ось ми разом з вами і допоможемо! Навчайте нас вашим справам!
Починає лунати українська музика. Дівчата сідають поруч з хлопцями.
Гнат розглядає перед собою декілька старовинних пістолів, неквапливо показує дівчатам як вони влаштовані. Ті схвально хитають головами, беруть до рук пістолі, ціляться і т,д.
Степан вчить дівчат тримати у ріках лук, цілитися, стріляти.
Тарас показує дівчатам як тримати у руках сокиру, як кидати її, навчає іншим премудростям військової козацької справи.
Камера повільно піднімається вище, рухається, знімає краєвид села, стріхи хат, небо і хмари.
Екран темнішає, кінець епізоду.

НАТ. На березі, або біля великого гіллястого дерева
Вид Степана, який стоїть, тримає у тремтячих руках пожовклий лис паперу, і з хвилюванням на обличчі розглядає його. (Цей епізод бажано зняти на подвір’ї хати, але щоб сама хата, якщо вона сучасна, не попадала в кадр).
Чергуються кадри і крупного плану обличчя Степана, на якому явне хвилювання, і вид хлопця з різних дистанцій (можна камерою, що рухається).
Ось він приходить до тями, нарешті піднімає голову, розгублено озирається по сторонам, міркує, що ж йому робити, а потім починає бістро бігти.
Звучить тривожна музика, чергуються кадри того, як Степан що є сили біжить кудись, і кадри того, як його друзі займаються козацькими вправами. (Але уже на іншому місці, біля берега чи біля дубу, і, бажано, іншими вправами).
Вид дітей, які займаються вправами.
Вид Степана, який продовжує прудко бігти.
Вид дітей, які продовжують займатися вправами.
Вид Степана, який підбігає до них.
Пробачивши друзів, він прожогом кидається до них.
З цього моменту замовкає музика, яка звучала протягом всього цього тривалого часу, і стає чутно те, про що говорять діти.
ГАННА (стривожено): Що трапилося, Степан?! На тобі обличчя немає!
Той зупинився, приводе подих після тривалого бігу.
МОТРЯ: Так кажи вже! Ми ж хвилюємося!
Вид дітей, які обступили Степана, видно їхні обличчя, вони хвилюються.
Степан зробив ще кілька глибоких подихів і нарешті почав говорити.
СТЕПАН (все ще важко дихає після тривалого бігу): Ось… Лист прийшов від тата… Вороги оточили Запорізьку Січ. Їх так багато, що козакам вже бракує сил тримати таку навалу…
Всі знітилися, замовкли, хтось з хлопців скрушно похитав головою, хтось з дівчат притиснув що щік долоні.
ОРИСЯ (розгублено): Ой, божечко… Що ж робити будемо?!
ГНАТ (рішуче, з суровим обличчям): Звісно що! Допомагати їм будемо! Хіба ми можемо сидіти, склавши руки, коли Україна у біді?!
ТАРАС (бадьоро, роблячи крок уперед): Мерщій збираємося, хлопці! Важлива кожна хвилина! Україна у біді!
ЯВДОХА (хватаючи Тараса за плече, намагається його зупинити): А чому лише хлопці?! Ми, дівчата, також хочемо допомогти!
МАРІЧКА: Ми, дівчата, також усім серцем і душею кохаємо рідну неньку - Україну! Ми також хочемо показати ворогам, що ми її не дозволимо кривдити!
МАРФА (бачить, що хлопці починають бігти, повертається до дівчат, кричить голосно, щоб усі чули): Беремо вдома зброю, вила, граблі, все, що може слугувати нам зброєю, і знову збираємося тут, на цьому місці, через півгодини!
Камера дивиться услід дітям, які біжать у різні сторони, кожен до себе додому.
Завершити епізод можна видом дітей, що біжать, але краще видом краєвиду, де вони щойно займалися козацькими вправами. Камера починає знімати здалеку чи гілку дерева, чи хвилі, які поволі накочуються на берег, і приближає це зображення все ближче і ближче.

ЕПІЗОД ДРУГИЙ: теперішній час
ІНТ. У приміщенні (можна у навчальному класі)
Екран світлішає, звучить сучасна музика (а краще щоб з самого початку звучала саме тиша), камера повільно рухається, показує сучасне приміщення, де сидять діти у сучасному одязі.
Діти сидять і уважно слухають дорослого, який про щось їм завзято розповідає.
ВИКЛАДАЧ (неквапливо ходить перед дітьми, говорить так, як звично вчителі пояснюють школярам урок): Я щиро радий, друзі, що вас зібралося досить немало. Вас! Дітей, які цікавляться історією України і бажають постійно ходити на заняття гуртка по вивченню історії нашої держави.
ЄГОР (бадьоро): Ми тут і зібралися тому, що усім серцем і душею кохаємо рідну неньку - Україну! Особисто я бажаю все робити, щоб її ніхто і ніколи не кривдив!
АСЯ (жваво): Я також! Тому і хочеться знати більше про минуле нашої батьківщини.
ВИКЛАДАЧ (схвально хитаючи головою): Молодці, хлопці і дівчата! Така ваша позиція викликає щиру повагу. А кажуть, що молодь нині вже не та пішла… Тож, буде кому нині захистити Україну. Але для цього повинні бути знання, які дає школа.
ІРА: Ми це розуміємо! Ми гарно навчаємося! Багато хто з нас є призерами шкільних олімпіад.
ІНГА: Гліб у нас геній у фізиці! А Єгор у хімії! Ми багато знаємо і уміємо!
ВИКЛАДАЧ: Ось і добре, друзі! Добре навчайтесь у школі і ваші знання допоможуть у майбутньому!
ГЛІБ (завзято): Хотілося б не лише у майбутньому. Я і раніше читав історію України. Знаю, як скрутно іноді було козакам перед навалою недоброзичливців. Ось їм допомогти б!
ВИКЛАДАЧ (сідаючи за стіл, починає переглядати підручники, зошити щось шукати): Так, нашим прадідам не солодко було перед навалами ляхів, бусурманів та інших недоброзичливців. Але що вже про це казати? Минуле не можна змінити. Ми вже не можемо потрапити туди, щоб щось змінити. (Не відриваючи погляд від книжок все ніяк не може знайти те, що шукає). Та де ж я дів самий необхідний підручник?!
ЯНА: А чому не можна? Це можливо! Серед нас є вундеркінд! Ромка! Він також ходить на гурток екстрасенсів, магів і чародіїв. Так він там навчився мандрувати у часі. Може переносити себе і друзів у минуле.
ВИКЛАДАЧ: Ну, що ви таке придумали? Хіба таке можливо?
СОНЯ (бадьоро): Можливо! Ми вже мандрували з ним у минуле! Про нас навіть серіал знімають! «Мандрівники у часі» називається. Хіба ви не чули про це?
ВИКЛАДАЧ (піднімаючись, іде до дверей): Ні! Не чув! І чути не хочу! Тут у нас не гурток казкарів. А серйозне зібрання! Давайте не перетворювати наші уроки на балаган. Я поки швиденько сходжу за підручником, а ви підготуйте відповіді на домашні завдання.
Викладач зник за дверима.
Вид класу, хто дивиться на щойно закриті двері, хто з подивом на Романа, хто починає гортати сторінки підручника чи зошита.
НІНА: А мені і правда зараз дуже хотілося б опинитися в ті часи, коли була Запорізька Січ… Ромка! Якщо твої друзі не брешуть і ти справді маєш такі надзвичайні можливості, докажи нам це! Перенеси нас у ті минулі часи!
Починає наростати тривожна музика. Всі підняли голови і почали прискіпливо дивитися на Романа.
Чергуються кадри з крупними планами облич дітей, і обличчя Роми, який бачить, що усі міряють його поглядами.
Камера рухається слайдером, показує цей напружений момент.
РОМА (тяжко зітхаючи, але потім з все більшою бадьорістю у голосі): А що?! Мені і самому цікаво там опинитися! І своїми очима побачити те, що ми зараз будемо вчити у підручниках.
Роман випрямився, обличчя набуло уважного вигляду, він підняв руки на рівні грудей.
Тривожна музика звучить все голосніше і тривожніше, глядач на екрані бачить крупні плани облич дітей: вони насторожені, кожен розуміє, що зараз відбудеться дещо важливе і незвичне.
Роман починає повільно водити перед собою руками, як це роблять маги і ілюзіоністи під час демонстрації фокусів.
У цьому місці монтажер повинен застосувати комп’ютерний ефект, дякуючи якому зображення починає крутитися все сильніше і сильніше.

ЕПІЗОД ТРЕТІЙ: минулий час
НАТ. Біля старинної хати, вкритою соломою
Вид героїв нашого фільму (з нинішнього часу), які опинилися у минулому.
Вони стоять, з подивом озираються навкруги, їх дивує стара архітектора, вони розуміють що потрапили у минуле.
НІНА (з подивом): О! Здається ми дійсно потрапили у минуле! Погляньте навкруги!
І Ніна вказала рукою на кільки старинних хат, колодязів з журавлем, погрібців, дерев’яну церкву, та інших атрибутів старини. (Показати! Оператор! Зніми всі старинні принади у місцевому населеному пункті, або Пирогово, оремо, без акторів! Монтажер! Вставляй ці кадри і в даному випадку, і в інших доречних випадках).
АСЯ (також дивується): Так… Не збрехали нам наші нові друзі по гуртку. Ромка дійсно має унікальний дар…
В час чутно гамір, всі повертають голови на шум.
Вид дітей (з минулого часу), які квапливим кроком дружно йдуть хто з вилами у руках, хто з граблями, хто з сокирою чи пістолем.
Ця юрба повинна скоро проходити мимо тієї хати, біля якої стояли діти за майбутнього.
І одна юрба і інша з подивом дивляться одні на інших.
Юрба з вилами і граблями навіть почала йти більш повільно, з подивом дивлячись на тих, мимо кого вони зараз пройдуть.
Порівнявшись з невідомими прибульцями юрба з вилами зупинилася.
І одні і інші з подивом дивляться один на одного, мовчать.
МАРФА: Ви погляньте, як вони чудернацькі одягнені… Кумедно якось…
ЯВДОХА (з поливом підняла брови): Ой! І правда! Зовсім незвично… Може, це і є ті бусурмани, які напали на Запорізьку Січ?
Починає лунати тривожна музика,
Гурт з вилами почали повільно піднімати вила і направляти їх в сторону «чужинців».
Чергуються кадри того, як один гурт направляє на іншого дула пістолів, піднімає сокиру, граблі, а інші з наростаючим острахом починають дивитися на «опонентів», розуміючи, що відбувається.
РОМАН (поспіхом, рятуючи ситуацію): Ми не бусурмани! І не чужинці! Ми такі ж українці, як і ви!
ЄГОР: Ми усім серцем і душею кохаємо рідну неньку - Україну! Ми бажаємо все робити, щоб її ніхто і ніколи не кривдив!
МАРІЧКА: Я також! Це мої улюблені слова!
ОРИСЯ: Якщо ви любити Україну, то ходимо з нами! Ми якраз йдемо боронити їх від ворогів!
СОНЯ: А куди ви йдете? Що трапилося?
ЯНА: Дійсно, розкажіть, що трапилося! Адже ви так озброїлися… Незвично так…
Діти з минулого з недовірою дивляться на неочікуваних гостей.
МОТРЯ (з недовірою в голосі): А ви справді не перевдягнені бусурмани? Не обманюєте нас?
ГАННА: Ну що ти? Не бачиш, що вони щирою українською мовою розмовляють! Це наші друзі!
ІНГА: Ми дійсно ваші друзі! Ми українці! Не будемо гаяти часу! Скажіть, що сталося?
ТАРАС (спочатку невпевнено): Та ось…Степану лист прийшов від тата. Він козак, в Запорізькій січі зараз знаходиться. Пише, що цілі полчища ворогів обступили січ! У козаків не вистачає сил, щоб відбити цю навалу.
ГНАТ: Тож ми поспішаємо їм на допомогу! Ходімо з нами! Нам люди і руки конче потрібні! Якщо ви дійсно любите Україну, то покажіть, як і ми, що ладні за неї померти!
Новоприбульці з подивом дивляться на місцеву дітвору.
ІРА: Ми дійсно любимо Україну, і все заради неї ладні віддати. Але помирати давайте будемо не ми, а наші вороги! Навіщо ж на них йти просто так? Поспіхом. Голіруч! З одними лише вилами? Треба щось придумати. Може, ми щось придумаємо? Застосуємо наші знання, що здобули у школі? Єгор у хімії розуміється, Гліб у фізиці.
Вид Степана, який скрушно похитав головою.
СТЕПАН (тяжко зітхаючи): Чим тут школа може допомогти? Тут силу треба мати. Ось… Батько прислав карту січі. План розташування, підходи до неї…
І Степан показав пожовклий лист паперу, що тримав у руці.
ГЛІБ (таємничим голосом): Школа не до чого, кажеш? Помиляєшся! Інколи знання і кмітливість мають більшу силу, чим великі війська! Гарно споряджені і озброєні! Згадайте приклад з історії, коли греки потопили цілій флот! Гарно озброєний! А у них нічого не було! Крім дзеркал! Яких вони назбирали багато, і спрямували сонячні зайчики в одну точку! І таким гарячим променем спалили усі ворожі кораблі! Ось і ми зараз давайте щось цікаве придумаємо! Ану! Давай сюди свою карту! Давайте разом міркувати! Як Запорізьку січ і Україну рятувати!
Починає звучати музика, Гліб буре з рук Степана карту, розгортає її, всі обступають Гліба, виникає таке собі велике коло, і, стоячи у цьому колі, усі, як діти минулого, так і сьогодення, починають жваво щось обговорювати.
Камера повільно рухається, робить коло, показує і обличчя кожного, і його руки. На обличчях емоції і азарт, видно, що вони щось придумали. Багато хто емоційно жестикулює руками і т.д.
Настає мить, коли усі радіють, хлопають одне одного по плечах, і дружньо і бадьоро починають іти туди, куди з самого початку йшла юрба з вилами.
Камера (вид знизу, від землі) дивиться їх услід.

ЕПІЗОД ЧЕТВЕРТИЙ: теперішній час
ІНТ. У сучасному шкільному класі
Звучить музика, вид сучасного шкільного класу.
Учителька ходить по класу, пояснює учням урок.
ВЧИТЕЛЬКА: Це була, діти, одна з найбільш яскравих перемог українського козацтва! Перемога, якою Україна може пишатися! Адже вона показала єдність поколінь! Це був той рідкісний випадок, коли проти ворога пліч о пліч воювали батьки і діти! Тобто, українські козаки,і їхні діти! Які прийшли їм на допомогу! Героїчне було покоління! А ви… Вам би зараз лише в комп’ютерні ігри пограти. За смартфонами своїми білого світу не бачите…
Вчителька тяжко зітхнула, підійшла до вчительського столу, і почала неквапливо збирати книжки і зошити до кучі.
Діти з подивом глянули на вчительку.
НІНА: А чому ви такої невисокої думки про нинішнє покоління?
ЄГОР: Ми усім серцем і душею кохаємо рідну неньку - Україну! Особисто я бажаю все робити, щоб її ніхто і ніколи не кривдив!
ВЧИТЕЛЬКА (продовжує збирати речі, не надто звертаючи увагу на клас, навіть не піднімаючи голову): Щось мені не дуже віриться… Вам зараз все Інтернет подавай! Та лайки на сайтах. А от ті діти, про яких ми щойно говорили, що захищали січ, були вашими ровесниками! Вам би у них повчитися патріотизму.
Діти переглянулися між собою, хтось таємниче лукво посміхнувся.
СОНЯ: Так, можливо, то ми там і були! І ми самі багато чому навчили тих, у кого ви пропонуєте нам вчитися.
ВЧИТЕЛЬКА (розсміялася): У нас, діти, урок історії. А не урок казок чи фантастики. Давайте не перетворювати урок на клоунаду. Запишіть домашнє завдання.
ЯНА: А я упевнена, що, якщо б зараз, борони Боже, трапилося подібне тому, що ми вчили щойно на уроці, то усі ми зараз, всі українці, як кажуть, і старі, і малі, кинулися б боронити Україну!
РОМАН: Особисто я мрію стати військовим.
ІНГА: Молодець, Ромка! Повага тобі за це! Захищати рідну землю – це поважна професія!
ІРА: Цілком згодна! Але захищати Батьківщину можна не лише тримаючи у руках зброю! Можна працювати на інших роботах, і цим допомагати обороноздатності країни!
АСЯ: Я шити люблю. Мрію стати швачкою. Я з задоволенням буду шити одяг для військових. Щоб їм зручно було і тепло.
ГЛІБ: А я мрію заснувати конструкторське бюро! Де ми б з однодумцями працювали б над розробкою нового озброєння. Маючи яке, на Україну ніхто і носа на сунув би!
Починає звучати бадьора музика. Діти щось жваво починають обговорювати, сперечаються, махають руками, жестикулюють.
Вчителька хотіла щось сказати, задати домашнє завдання. В одну руку вона взяла підручник, а іншу підняла, помахала нею, закликаючи до тиші.
Побачивши, що всі поринули у жваве обговорення, і не звертають на неї увагу, вона посміхнулася, взяла книжки, і попрямувала до дверей.
Діти в азарті продовжують обговорення, не звертаючи увагу на вчительку.
Вона дійшла до дверей, озирнулася побачила азарт на обличчях дітей, повернулася, поклала на крайню парту книжки, підійшла до дошки, взяла крейду, зробила надпис, взяла книжки, вийшла, зачинила за собою двері.
Камера починає знімати напис на дошці здалеку, а потім зум робить зараження на екрані все більшим і більшим.
Фінальний кадр: крупним планом напис на дошці «Молодці!»
Екран темніє, пішли титри.

Кількість діалогів кожного юного актора:
+ РОМАН - 1 2 3
+ ГЛІБ - 1 2 3 фізика
+ ЄГОР - 1 2 3 хімія любить Україну
- АСЯ - 1 2 3
- ІРА - 1 2 3
- ІНГА - 1 2 3
- ЯНА - 1 2 3
- СОНЯ - 1 2 3
- НІНА - 1 2 3

+ ГНАТ – 1 2 3 4
+ ТАРАС - 1 2 3 4
+ СТЕПАН - 1 2 3 4 батько у Січі
- ГАННА - 1 2 3 4
- МОТРЯ - 1 2 3 4
- ОРИСЯ - 1 2 3 4
- ЯВДОХА - 1 2 3 4
- МАРІЧКА - 1 2 3 4 любить Україну
- МАРФА - 1 2 3 4

ЛОКАЦІЇ:
-
РЕКВІЗИТИ:
-
ОДЯГ:











Голосование:

Суммарный балл: 0
Проголосовало пользователей: 0

Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0

Голосовать могут только зарегистрированные пользователи

Вас также могут заинтересовать работы:



Отзывы:



Нет отзывов

Оставлять отзывы могут только зарегистрированные пользователи
Логин
Пароль

Регистрация
Забыли пароль?


Трибуна сайта

С днем Рождения

Присоединяйтесь 




Наш рупор

 
https://www.neizvestniy-geniy.ru/cat/music/bardi/2539937.html?author Песня в поддержку СВО. Против нацистов, манкуртов, предателей и прочих марионеток заокеанского обкома


Присоединяйтесь 







© 2009 - 2024 www.neizvestniy-geniy.ru         Карта сайта

Яндекс.Метрика
Реклама на нашем сайте

Мы в соц. сетях —  ВКонтакте Одноклассники Livejournal

Разработка web-сайта — Веб-студия BondSoft