Ідилія

ЗАЗИРНИ В БЛАКИТНІ ОЧІ
ТИ СТРУМОЧКУ ЛІСОВОМУ.
ТАМ ПОБАЧИШ ТЕПЛІ НОЧІ,
ВЕРБИ КЛОНЯТЬСЯ ДОДОЛУ.

ЗАПЛІТАЄ ВІТЕР ТРАВИ,
ГРАЄ ЛИСТЯМ ЗОЛОТИМ.
ЗАХВИЛЬОВУЄ ВІН СТАВИ,
ЕХОМ КЛИЧЕ ЛІСВИМ.

ОБІЙМИ СТАРОГО ДУБА
ТА ВІДЧУЙ ЙОГО ТЕПЛО.
СПОКІЙ, МІЦЬ ТАКОГО ДРУГА
ВІДКРИЄ МУДРОСТІ ВІКНО.

РОЗМАХНУВШИ СИЛЬНІ КРИЛА,
ПОЛЕТИШ ЗА НЕБОКРАЙ.
СОНЦЕМ ЗІТКАНІ ВІТРИЛА
КОЛИХНУТЬ ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ.

НА ВЕСЕЛЦІ ПОГУЛЯЄШ,
ДОЩИКОМ ЗАЛЛЄШ ПОЛЯ,
КВІТИ РОСАМИ ПОКРИЄШ-
ОЖИВАЄ ЗНОВ ЗЕМЛЯ.