Як самотня верба...

Як самотня верба, що над Стиром,
До води прихилилась я, - плачу.
Хочу тишi, душевного миру,
Бо така вже у серденька вдача.
Як та квiтка, в зеленому полi, -
Я душею тягнуся до свiтла.
Але знову пiдкидує доля
Сьогодення таке непривiтне.

Вже достатньо наплакались очi,
У важкi неспокiйнi години.
Я смiятися радiсно хочу,
Як щаслива i щира дитина.
Я ще зможу у небi лiтати,
Залишаючись вiрною мрiям,
Бо я вмiю життя цiнувати,
Бо живуть в менi кращi надiї.


© Copyright: Елена Эшвович, 2012
Свидетельство о публикации №11207292392