Мати скіфська

Мати скіфська
Хизувалась церква куполами
сяйвом позолоти у хресті.
А майдан бундючився вождями,
що пошились саме у святі.
Авторський епиграф.
У часи недавнього вертепу
якось екзальтовані мужі
викрали володарку зі степу
та в обійми кинули чужі.
Пращурів зневічене творіння
з-під ялин з докором погляда,
посеред донбаського каміння
руйнівну епоху нагада.

…Пада сніг на кам’яную бабу –
березневий, вогкий та липкий.
Чим це він сьогодні мене звабив
в ранок, у тумани, не легкий?
Завезли зі степу до музею,
на газон під кам’яну стіну.
А колись схилявся перед нею
скіф чи арій з пасма полину.

Він благав її послати весну,
сонця ласку та землі тепло…
Крутить час столітнє перевесло –
ХХІ-й – вліз уже в вікно.
І вона спасіння посилала
у негоду, в лиха степові,
бо в собі незміряні тримала
гени сонця, бали вітрові.

Зашифровані німі ознаки,
втілені у глибі віковій:
благородства, милості, подяки –
відблиски непізнанних подій.
Є в народі ось така повітка:
«Із минулим будь завжди в ладу».
В День жіночий саму ніжну квітку
до тієї брили покладу.

Як той скіф, схилю свої коліна
до прадавніх степових джерел.
Коли є сьогодні Україна,
скіф чи арій у душі не вмер.
Юрій Униченко(Владимирів)
1 березня 2012 р.