Небосхилом вівчар випасає хмаринок отару:
Заблукав старий місяць - до ранку - і серпик повис...
Зайченята від сонця виблискують в шибках шикарних
Новобудів-висоток, котрі гордо тягнуться в вись.
Гладить маківки осінь - дерев, перехожих, автівок...
Світ повитий осіннім туманцем, легеньким димком...
Щоз згадалось, забулось, а щось відцвіло...відболіло,
До весни - відпочинок, а потім, напевно, любов,
Чи нова, чи стара, а яка в тому суть чи різниця?
Горобина в коралях, мов дівчина на виданні,
Світ в тумані...спочинок...йому щось хороше насниться,
І я вірю, хороше цей світ подарує й мені...
ВІто, мені сподобалась образність сюжету. Гарно, красиво, трога душу.
МАбудь, опечатки: "щоз згадалось(щось?)Чнму до весни відпочинок? А зима, А Новий рік? Що без почуттів, без любові? Такого не має бути?
Люби завжди, весною, й взимку, в усі часи: і в день і в ніч...
Дічиног, мила, без відпочинку. Чому така Ви, в чому річ?
МАбудь, опечатки: "щоз згадалось(щось?)Чнму до весни відпочинок? А зима, А Новий рік? Що без почуттів, без любові? Такого не має бути?
Люби завжди, весною, й взимку, в усі часи: і в день і в ніч...
Дічиног, мила, без відпочинку. Чому така Ви, в чому річ?