Загублена надія

ЗАГУБЛЕНА НАДІЯ
Коли лелієш за мету
Щасливу долю мати,
Хапай нагоду на лету,
Поки її не втратив.
Звела зненацька у доріг
Нагода подорожна.
Ніхто тоді не застеріг–
Кохатись нам не можна.
Чужої зовсім ти крові
З полином, ковилами.
У пасмах крики вітрові,
Жахливі до нестями.

Заплутав місяць у гілках,
Хильнувши чару п’янку,
Заграв пожежею в очах
Звабливої циганки.
А зорі падали дощем
На голови хрещені...
Чому на серці дикий щем?
Чом ми не наречені?
Немов лебідка, стрункий стан,
Кремезний парубочок.
Саме лихий барону зять?
Хай тільки сам захоче.
Нас обіймала тиха ніч,
Шепталася злагода,
Блукало щастя віддалік,
А з ним дівоча врода.

Замовкли бубни при зорі
Куди там спочивати!
Вже кликав циган від ярів
Степами кочувати.
Війнуло ніжне почуття
Під звук гітари хиткий.
Майнула в безкрай, в небуття
Та кочова кибитка.

Поглинув степ коней гнідих.
Боги хай допоможуть
Ворожок нам знайти таких,
Що щастя наворожать.
Як увірветься уві сни,
Коли тому нагода,
В мої вірші, в мої пісні
З вітрами в непогоду.

Бува в базарний ряд ввійду,
У натовп, занімію –
Стоїть з товаром на виду
Загублена надія.
А поряд з нею чоловік –
Затьмарив світ спиною.
Чуже кохання звіддалік
Обходжу стороною.

(З книги Ю. Униченко(Владимирова) "Душі нестерпний щем")