Сообщения пользователя Didi: Зачем нужна поэзия?

***

я не сторож у цьому тумані що сам замки відмикає
і не брат мені він хоч приходив братом нарікшись
так приходить риба метати ікру між каменів
у прогріті сонцем та диханням наші ріки
не щодня приходив чекав такого моменту
щоб колюче мовчання наїжачилося звідусюди
я мов дім що стоїть а він мовби вітер дме
на світанку так холодно пустіть мене добрі люди
він розрісся довкола як ті кущі бузини
я ламав – то сварили мовляв мале нетямуще
він складав ножі та залізні кулі мені у сни
я тікав стерегти свій берег пустіть мене і не мучте
він приходив і я ставав нерухомим старим
він ходив на сусідські морелі приносив навмисне кислі
сонце вище і вище скоро луснуть ікринки
і чужинська риба виведе в річку полки свої.

Катерина Калитко, з поетичної збірки «Катівня. Виноградник. Дім»
http://starylev.com.ua/kativnya-vynogradnyk-dim

діти осені пахнуть стеблами кукурудзи, димом паленого бадилля і каштанами.
засмаглі й худі, втомлені, щойно з дороги,
в запилюжених черевиках, з крихтами тютюну і хліба в кишенях,
з горіхами в кулаках,
стоять в призахідному сонці, що золотить дерева,
і дивляться кудись за горизонт.
поглянь на їхні спокійні обличчя, розважливі рухи,
поглянь, скільки світла в їхніх очах,
відчуй, якою тишею сповнені їхні легені.
кожен з них чує свій голос скорботи,
елегійний, мінорний,
який змушує їх зупинитися врешті-решт і передихнути.
вони пам’ятають запахи всіх квартир, де їм доводилось жити,
вони знають, що найперше, із чим потрібно вживатися, це запахи,
вони вміють розрізняти найтонші коливання повітря,
простору, потоки вітру.
тепер і я з ними стоятиму, освітлений стробоскопом літа,
опромінений радіацією осені,
вдихатиму запаморочливо-терпкі випари ефіру,
палитиму сухе листя,
намагатимусь відтягнути смерть,
пробуватиму чимскоріш її наблизити.

Мірек Боднар, із поетичної збірки «Пожертва на світло»
http://starylev.com.ua/pozhertva-na-svitlo