Зливаються в одне життя і туга.
Блага про відпочинок стомлена душа.
Всі ці роки триває чорна смуга
І біла її чомусь не зміня.
Минає час, а з ним спливають літа.
Серцебиття сповільнює ходу.
Я опустила своє листя, наче квітка,
Що в’яне передчасно на біду.
Все ожива, прокинувшись од сну, -
Я ж міцно сплю ще й досі.
В повітрі вже почуло все весну –
Я ж чую в свому серці осінь.
Ні, не радіє моє серце, не кричить,
Не покладається на власний розсуд.
І навіть, як раніше, не стучить –
Його мовчанням, як піском, заносить.
Якась огидна мряка на душі.
Ві сні пливуть омани почуттів.
Немов в болоті, загрузаю в небутті,
Та виживати рок мене навчив.
Навчив триматись міцно на плаву,
Плисти за течією в водоспаді мрій;
Коли потрібно, то хапатись за траву,
Бо іноді не вистача координальних дій.
Пливти через життя не хочу я за течією,
А проти течії – пливти немає сили,
Та, як не дивно, я пишаюся своєю
Тяжкою вдачею і, навіть, я щаслива.
Суммарный балл: 0
Проголосовало пользователей: 0
Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0