Батурин

Батурин
З нагоди презентації поеми
Івана Шкурая “Батурин«
Луганськ, «Книжковий світ», 2001р

Навіщо, любий наш Іване,
Крізь каламуть густих туманів
Ти переніс козацький спів
З бувальщини лихих часів
До хати нашої родини
Про біль та спрагу України,
На всетерплячому папері
Ввійшов у душу, як у двері.
Розхристані на всі вітри
Під сьогоденності шатри?

Тобі Батурин ще спросоння
З довірою простяг долоні,
Вказав на гетьмана Мазепу
Із козаками серед степу,
З твоєї легкої руки
Повідав людям про думки.
Вони з теперішніми схожі,
Біля російської горожі.
Такі настирливі та смутні,
Зі сходу сонця каламутні.

Ще завиває злісно вітер,
Та правду нікуди подіти,
Бо «Ще не вмерла України…»
Та український люд не згинув,
Він на землі такий живучий,
Немов чумацький віз скрипучий
Скрипить та тягне свого воза
Усе життя до перевозу.

А спів той лине по долині,
Де вечори, як очі сині.
Від Сейму аж до плесів Дону,
Розбуркав він свідомість сонну.
До істини вказавши путь
Через ідейну каламуть.
Куди веде ота дорога?
Невже дарована від Бога?

Судилося про долю різне,
Україно, моя Вітчизно...
На зламі часу, рідний краю,
Тебе з пробудженням вітаю.
Із волею, яка безмежна,
Нескорена та незалежна.
Радію з того, що в сім’'ї
Живуть співучі Шкураї.
Хрещені, росами умиті,
Як солов’ї несамовиті.

Несуть пісні нам з Придесення
Та віру в наше сьогодення.
Крізь заримовані рядки
Перекликаються віки.
І ще не вивітрився стогін,
По Україні знову гомін.
Від перших півнів на зорі
Ідуть шляхами кобзарі.
Той спів душа моя сприймає,
Бо пан Іван на кобзі грає.
Це він, мов віл,у віршах, прозі
Все тягне воза по дорозі..
Юрій Униченко (Володимирів)
2001 р.