Старый часовщик

Старый часовщик
Перевод с украинского языка

_________________________________________

СТАРЫЙ ЧАСОВЩИК

Когда чадили пароходы утюгами,
а мы искали камешки в песках,
на пограничье меж реальностью и снами
тот дом стоял в сиреневых кустах.

Там жил старик, как граф он был вальяжен,
при чёрном галстуке – совсем не как деды.
Графина отражение в трельяже
дышало сном колодезной воды.

Улыбкою ребячливой фортуны
случалось нам проникнуть в этот дом.
Там было всё блестящим и латунным,
сам Алладин оставил лампу в нём.

А тот старик был словно Калиостро,
держа точнейший инструмент в руках,
смотрел он в зеркальце, как ястреб, остро
и в винтиках копался, и в зубцах.

Лежало время вкруг него навалом,
и за окном в сирени пели птицы.
А он, старик, сидел как за штурвалом
и заставлял колёсики крутиться.

Куда он плыл? Ведь озером стоялым
трельяж один лишь в сумерках блестел,
и тиканьем часов тьма угрожала,
и кто-то в ней ему прилечь велел.

А он крутил колёсики-штурвалы
и плыл, и плыл… Давно? Издалека?
И детство, обрамлённое в овалы,
со стен смотрело на часовщика.

Комод иссохший поедала ша'шель.
И образок в углу светился серебром.
Душили старческая память, кашель,
и даже куст сирени за окном.

Средь маятников, бликами искрящих,
когда басами ухала струна,
над муравейником из цифр горящих
он нависал, как призрак колдуна.

Лечил он часики чужие, покупные.
Шло время с остановками, хромая.
В ночи' к нам маятником шёл во сны он
и время правил, гирьку поднимая.


*** ОРИГИНАЛ. Лина КОСТЕНКО ***

СТАРИЙ ГОДИННИКАР

Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, –
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.

Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.

Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.

А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.

Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом –
в руках крутив манюньке коліща.

Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"

А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив... З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.

Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був – як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.